Сидячи на панелі і глядячи на нескінченні стада роботів і котів, які пасуться на безмежних преріях Місячних прерій, місячний хлопець подумав. Ось, думає він, горизонт, глядячи на північ. Пряма лінія, як сосиска. А ось — ще один горизонт, повернувшись назад і подивившись на південь. Теж прямий, як сосиска.
Потім він подивився на схід, на захід, потім знову на південь і північ. Чотири сторони світу і всі прямі, як сосиски.
Дивно, знову подумав він, чотири прямі сосиски, як в дитинстві, створюють ідеально рівний квадрат. Тобто, Місяць — квадратний? А чому він здавався круглим, коли хлопчик дивився на нього з Землі? Дивно...
А потім він подивився на блакитно-бірюзову Землю, яка безсоромно майорила на холодному осінньому небі Місяця. Вона теж здавалася круглою. І він ще раз подумав, вже в третій раз на день: дивно — на Землі горизонти теж були рівні як сосиски, тобто Земля теж квадратна, а зі сторони виглядає як кругла... Містика якась, геометричний парадокс.
Хлопчик встав з панелі, підібрав з Місяця хворостинку і намалював на піску коло. Коло вийшло квадратне, а не кругле. Потім він намалював квадрат, і він вийшов круглий. Коловорот коло воріт, подумав хлопчик в четвертий і останній раз на сьогодні, і повернувся на панель.
Сутінки він зустрів вже у ві сні.
