Цей опус по чесному сируватий. Так «на коліні написаний за 15 хилин». Але я хочу обстоювати пам'ять справжніх ветеранів: Козельського Андрія Гарасимовича, Рибалку Анатолія Тимофійовича, Козаків Василя Лукича та Олександра Васильовича.
Це мої родичі. Предки. Які «чашу сію» відпили по повній.
А тепер те що «вітром степовим» навіяли одеські події.
«Маразм крєпчал
І волкі вилі (ночниє)
От Пєтєрбурга до Чіти
Кавото гдєто Пабєділі.
Чаво, нє знаєш? Штолі ти?
Да похєр, знаєш іль нє знаєш.
Ти дєда фотку покажи
Ну похєр што бил вєртухаєм.
Ну за расєю будєш ти?!
Ну па стакачіку. Па соткє.
І снова как в трідцать сєдьмом.
Іль било єнто в 45-том.
Стрєлялі всєх і ліш патом.
Рєшалі бил лі вінаватим.
Но ето всьо так єрунда!
Била Пабєда в 45-том.
І нє счіталі чьто када.
Скалькіх хахлов в Днєпрє утоплі
Скалькіх атправілі в сібірь
Патом Бандера. Што ти йоп ті
Нє захатєл ти в рот …..
Но ти Україна нє ценіш
„Дапамагу“ от Маскви
Ну так хатяб вайскову пєнсю
Ти винь да пріпаднєсі»
