Близько 4 млн українців є вимушеними трудовими мігрантами або «заробітчанами». Минулого року вони перерахували в Україну $12 млрд (за даними НБУ) або $14 млрд (за даними Світового Банку). Це, до речі, вп'ятеро більше за прямі іноземні інвестиції в Україну! І більше 10% ВВП. Тож не буде перебільшенням сказати, що саме на плечах заробітчан тримається стабільність гривні.
За різними оцінками від 1 до 2 млн українців повернулись додому через пандемію коронавірусу. Що це означає для української економіки?
По-перше, ще +1 чи +2 млн безробітних до тих 1,5 млн, які були до пандемії, і тих 0,5 млн, які вже втратили роботу через неї. Тобто реальне безробіття в Україні може перевищити 15-20%.
По-друге, втрата від чверті до половини переказів заробітчан з-закордону це від -$3 млрд до -$7 млрд в торговельному балансі та ВВП країни. Це більше за прогнози, висловлені керівництвом НБУ.
Які варіанти дій з боку держави?
1) Робити вигляд, що все ок, сподіваючись що золотовалютних резервів та чергового кредиту МВФ вистачить, щоб втримати фінансову стабільність, і економіка потім якось відновиться сама. Хтось вірить, що «невидима рука вільного ринку» здатна створити в Україні 3 млн робочих місць в нинішніх умовах?
2) Оголошувати робочі місця пріоритетом №1 та запускати безпрецендентні механізми підтримки економіки — від повного звільнення мікропідприємництва від оподаткування та пільгових кредитів для виробників до цільової грошової емісії в реальний сектор і масштабних держзамовлень для національних підприємств ("Купуй українське").
Рецепти для 2-го сценарію тут.
