Про еміграцію.
На персональному рівні — толерантність. Це глибоко особистий вибір кожного. Життя у кожного одне. І у кожного своє бачення «куди жити».
На державному рівні — скільки буде сил, буду боротись.
За перетворення України з глобального донору людського капіталу на магніт для успішних людей.
Проти байдужості вищого керівництва країни та експертів-грантоїдів, які запевняють що «все гаразд» — це ж, мовляв, «вільна рука ринку».
***
Те, що Україна з 6-мільйонною діаспорою на 6-му місті в світі за чисельністю емігрантів, поступаючись лише Індії, Мексиці, Росії, Китаю та Бангладешу — національна трагедія.
Те, що починаючи з 2009 року перекази заробітчан з закордону перевищують прямі інвестиції — вирок економічній політиці та ганьба для влади.
Те, що Україна нещодавна зайняла перше місце за кількістю отриманих дозволів на проживання в ЄС — майже 500 000 (а це 1/5 від усіх виданих дозволів) — ілюстрація нездатності влади впоратись з соціально-економічними викликами.
Те, що вищі посадові особи країни толерують, коли небайдужі, талановиті та підприємливі українці масово емігрують — свідчить, як мінімум, про недалекоглядність та непрофесійність урядників. Або про свідоме бажання маргіналізувати українське суспільство, щоб не втратити владу.
***
Як тут не згадати Батька-засновника сучасного Сінгапуру Лі Куан Ю, який колись сказав: «Якщо неправильно управляти країною, всі розумні люди виїдуть». Саме це сьогодні, на жаль, відбувається в Україні. І саме це прийдеться виправляти тим, хто залишиться.
