Як я провів літо? Фотозвіт.
На фото: Вадим Паевский з Василем Бецою. Підпис «Вчитель. Центр Європи. ХХІ століття»
Згадав свій перший робочий день у Созонівській середній школі Кіровоградського району, куди мене направили працювати за розподілом після закінчення КДПІ. Разом із завгоспом зранку й до вечора копав ями та бетонував два флагштоки біля входу. Приїхав додому голодний, як собака(тоді навіть поїсти не було де купити, а шкільна їдальня влітку не працювала).
Згодом стелив лінолеум, збирав меблі, прибирав територію...
Місцеві аборигени посміювались із задрипаних «антілігентів»... Коли «гигимони» йшли повз школу з пивасиком, із почуттям «классового превосходства» кидали репліки на кшталт: Боже, поможи!
«Партія, яка вела» робила огляд стану підготовки до нового навчального року. Як правило, ми мали все зробити на ентузязізмі «власними силами» та ще й демонструвати слізну вдячність за те, що в цьому році «дали лінолеум»...
У кінці року була премія. Звісно, я наївно сподівався, що згідно із принципом соціалізму «от каждого — по способностям, каждому — по труду», щось отримаю за свою «понадурочну» працю. Де там... Премію дали педагогічним аксакалам, а не молодим і, перепрошую, зеленим("хай ще попрацюють скіко ми попрацювали, а тоді на щось претендують"), яким зайва копійка ой як була потрібна.
То був дикий довбаний совок, який спаскудив життя кільком поколінням українців і який я ненавидів усіма фібрами душі...
На фото Andrij Shorin: Шофер, вантажник, експедитор, муляр, маляр, штукатур...
Так от, справжня декомунізація полягає не в тому, щоб на той цвях, де колись висів портрет Леніна, повісити портрет Шевченка. Справжня декомунізація в шкільній освіті полягає в тому, щоб припинити розглядати вчителя як дармову робочу силу, а директора як "старшого, куди пошлють".
Справжня декомунізація в тому, щоб утвердити повагу до людської гідності та свободу педагогічної думки і дії.
P.S. Коли вже працював директором гімназії, в умовах відсутності фінансування "методом народної будови" приводив до пуття будівлю колишнього земства на розі вулиць Шевченка і Чорновола(один із корпусів гімназійного кварталу в обласному центрі). Домовився з командиром сусідньої військової частини про те, щоб залучити солдат до завантаження машини старим мотлохом, який треба було викинути на звалище. Мав справу з військовою прокуратурою, яка відразу ж присікла таку ініціативу.
Мені цікаво, чи зараз хтось відреагує на фотодокази добровільно-примусового навантаження вчителів невластивими їм функціями з ремонту та прибирання школи? Чи хоч хтось поцікавиться: а на якій підставі відкликають директорів шкіл із відпустки для того, щоб провести "прийомку готовності школи до нового навчального року"?
Бо не фото вчительки в купальнику має бути підставою для жорсткого реагування(згадайте історію із звільненням виховательки в наших Рівненських Еміратах), а ось таке фото вчителя із щіткою, який під час відпустки чомусь "малярствує" у рідній школі і який за таку працю отримає... ну хіба що "дулю з маком".
Агов, освітній омбудсмен, тут вам не початий край для роботи!
Ігор Лікарчук пише ось ці гіркі слова, які можуть підсумувати цей пост:
Як у тому старому анекдоті: "А ваша Галя балувана...". Щоправда, на відміну від анекдоту, наші педагоги не балувані. Вони зраджені: батьками, владою, керманичами шкіл. Принижені й знищені, як професіонали. Перетворені в освітніх офіціантів. Силувані, а не мотивовані, до праці. Тому й тікають із шкіл. Тікають від зради. Й через неї до шкіл не поспішають інші. Розплачуватися за цю зраду будуть діти. А коли це зрозуміє суспільство, то може бути вже пізно.
