Принижені та зневажені — це не назва роману російського письменника Федора Достоєвського. Це нинішнє реальне становище і соціальне самопочуття українського вчительства.
Цей пост має 2,7 тис. поширень за одну добу. Які ще потрібні докази відсутності реальних змін у соціальному становищі сіячів «розумного, доброго, вічного»?
Така ситуація є наслідком удавано-потішної дебюрократизації, збереження пострадянської «вертикалі» управління та дикої сваволі місцевих «божків», деградації директорського корпусу, потурання мутній агресивній хвилі навколо школи та вчителя тощо. Попри гучні декларації й демонстративні акції, вчительство залишається найбільш пригнобленою та упослідженою верствою населення України.
А у пересічних громадян навмисне культивується ось таке бачення школи та нашої професійної спільноти: «На моє міцніюче з року в рік переконання, освітяни — це один з найбільш шкідливих класів нашого суспільства. Чи знаєте ви, що в Україні працює 500.000 шкільних вчителів? Це більше, ніж горезвісних ментів. Вічно ниючих про тяжке життя — при тому, що потік бажаючих навчатися в „педах“ не вичерпується, влаштуватися в школу в місті практично нереально, а вчителів-пенсіонерів зі шкіл виносять тільки в останню путь. Я вже давно стверджую, що Школа — це не інститут середньої освіти дітей, це навіть не „камера схову“ для дітей на час, допоки батьки на роботі. Ні, насамперед Школа — це система працевлаштування осіб, мало на що здатних в іншому житті, і тому особливо лояльних діючій на даний момент владі». https://pan-baklazhan.livejournal.com/152861.html
Як бачимо, у нас саме «учілки» і «менти» є найненависнішими соціальними групами.
Утім, щодо останніх ситуація дещо поліпшується, бо таки є нова поліція і є серйозні зусилля щодо ребрендингу цієї служби. На жаль, майже нічого не зроблено заради того, щоб супутником нової української школи став новий привабливий образ вчителя.
У нашому хворому соціумі школа і вчитель продовжують відігравати компенсаторську роль (такий собі колективний «хлопчик для биття»). «Маленького українця» у нас всюди принижують і гноблять. Єдине місце, де він може себе відчути королем(вою) це школа. Тож, наші співгромадяни потоптатися по слабшому нагоди не втрачають...
Як казав перший президент, маємо, що маємо…
Зайве доводити, що ні нової, ні старої української школи не буде без вільного, впевненого в собі, розкріпаченого, високопрофесійного, матеріально забезпеченого, гордого і чесного українського вчителя!
