Частина 1
Знову «за рибу гроші»: з подачі урядовців піднявся ґвалт на тему, скільки можна підвищувати зарплату тим вчителям, які й так «ні за що» отримують чималі гроші.
Доведеться нагадати елементарно прості речі: у будь-якій країні витрати людиною коштів на освіту мають відбуватися на раціональній основі – заради отримання більших доходів у майбутньому. Тож сумарні додаткові доходи у майбутньому, пов'язані з наявністю вищої освіти, повинні суттєво перевищувати сумарні витрати на здобуття цієї освіти.
Ще раз повторюю для особливо обдарованих: економічний ефект освіти для працівника – це, перш за все, суттєвий приріст його доходу в майбутньому. Це аксіома!
У нас сумарні витрати на здобуття вищої освіти та втрачена вигода включають п'ять головних складових:
1. Витрати на підготовку до вступу (оплата праці репетиторів, придбання необхідних посібників тощо).
2. Прямі витрати у вигляді плати за навчання (у випадку, якщо мова йде про контрактне навчання).
3. Непрямі витрати на придбання технічних засобів навчання (ноутбуку, смартфону тощо), купівлю навчальних посібників, неофіційні витрати (на «подарунки», ремонт аудиторій тощо).
4. Непрямі витрати на забезпечення власної життєдіяльності у період навчання (винаймання житла, проїзд, харчування тощо).
5. Втрачений заробіток за роки навчання.
Так от, один місцевий фермер з нашого Центральноукраїнського регіону прорахував вартість диплому своєї доньки, яка влітку закінчила престижний столичний університет і має тепер фах вчительки англійської та німецької мови.
Як ви гадаєте, яка вийшла сума?
Врахуйте, попри те, що її активно два роки муштрували репетитори, вона «не дотягнула півбала» до безкоштовного навчання (державного замовлення), і їм довелося йти на контракт.
Також усі п'ять років вони їй винаймали квартиру в Києві. Звісно, треба було оплачувати харчування, одяг, проїзд і т. ін.
Не повірите! Каже, що витратив за два роки підготовки і п'ять років її навчання мільйона півтора гривень (понад 50 тисяч доларів)!
Ну, може, у нього така «Галя балувана», і це в Києві, тож витрати можуть бути значно меншими.
Хотілося б дізнатися для порівняння про середні витрати на здобуття вищої освіти й від інших людей.
А тепер спробуємо порахувати сумарні додаткові доходи від вищої освіти у випадку, якщо ця випускниця піде працювати вчителькою англійської мови у якусь київську школу?
Знову сім'я опиняється винятково у мінусах. У випускниці немає ані найменших шансів принаймні компенсувати витрати аж до самісінької мізерної вчительської пенсії.
Невже «окупність» педосвіти полягає лише в тому, що вона є довічною гарантією від викрадення з метою викупу?!
«Так скажите, ради осьминога, для чего учиться?»
Адже можна, порахувавши таку «окупність» педагогічної освіти, відразу після школи стати, наприклад, кондуктором трамваю і мати від 8000 грн.
Як ви гадаєте, чи пішла та «Галя балувана» працювати до школи з дипломом педуніверситету, ректор якого є одним із найбільш відомих «агентів змін»!?
Запитання, звісно, риторичне. Бо «Галя балувана», але не дурна...
P.S. У світі (навіть в Африці!) термін окупності інвестицій на власну освіту складає приблизно 3 роки, а після цих «компенсаційних» трьох років, людина вже працює винятково «на себе», отримуючи чистий дохід від своїх інвестицій у власне заможне майбутнє.
