Розмовляти українською я почала з народженням дитини. До того мій перехід з російської обмежувався українською мовою дописів у соцмережах.
Але факт народження нової людини поставив мене перед вибором: а кого власне я виховую? Українку, громадянку, вільну особистість чи особу, якою у своїх цілях буде маніпулювати російська пропаганда? Бо так виглядає, що сусідня держава не хоче обмежуватися власними кордонами, а беззаперечно заявляє свої права на будь-кого, хто розмовляє однією мовою з імперією.
Але я українка, і моя донечка теж українка. І я дуже хочу її захистити від посягання на цю її ідентичність. Втім в мене виникає питання: а чи збирається українська держава теж захищати цю ідентичність чи ні? Чи не вийде наприклад так, що для навчання у столичному університеті треба буде знання російської мови? Чи не виявиться, що змі в Україні послуговуються лише російською і не мають аналогів українською? Тобто мене турбує чи не буде мій пройдений шлях марним?
Після Революції гідності, здається, було дано однозначну відповідь на ці питання. Було зрозуміло, що Україна захищає українську мову. Бо українська мова не має іншої держави, яка б вважала це своїм обов'язком. А зараз я бачу як ці пріоритети втрачаються і всі зусилля зводяться нанівець.
Саме тому я хочу дуже голосно сказати: #МоваБудеЖити якщо українська держава і громадяни її захищатимуть.
Ви теж можете поділитися своїми історіями про українську мову з хештегом #МоваБудеЖити або за посиланням на сторінці у фейсбук.
