Сьогоднішня істерія щодо обміну полоненими дещо мені нагадує. Аналогія може вам не сподобатися, але від того факти не зміняться. Все, що зараз відбувається у медіа, є медійною копією подій напередодні Ілловайського розстрілу.
Тоді теж суспільство, рідні військових, активісти почали вчиняти тиск на керівництво країни, спираючись на розрізнені, суперечливі дані, на пости у твіттері та фейсбук. Проводили мітинги під АП і міноборони, вимагаючи поставити Семенченко міністром оборони (!), розказували кому і куди наступати, а кому куди відходити. ЗМІ тиражували всі повідомлення у режимі нонстоп, не перевірячи нічого, аби тільки швидше написати. А сам Семенченко, чи з метою піару чи з іншою метою, злив у мережу плани по виходу з Ілловайська.
Тоді теж керівництво, намагаючись зменшити напругу, казало «що все буде добре» і «процес триває». Але коли вже стало ясно, що добре не буде, а суспільство не пробачить наказу на прорив зі зброєю в руках, бо очевидно що будуть втрати, то керівництво прийняло погане рішення про «терміновий порятунок наших хлопчиків через зелений коридор». Пропозиція РФ, від якої вже не можливо було відмовитися, призвела до трагедії.
Тому мовчіть. Просто мовчіть про обмін, про плани, про дати, про строки. Не мучьте небайдужих людей, а особливо близьких наших полонених. Не давайте приводів для підняття ставок. Не допомагайте ворогу. Гібрідна війна триває. Будьте уважні.
