І сміх і гріх

 

Відмінок кличний для звертання «сер» 

мову б до стіни припер 

 

Останніми роками в нас дедалі наполегливіше мовні питання почали заправляти політичною закваскою. Колотили, колотили і зрештою встановили чіткий напрям нібито розвитку української мови, яким слугує гасло Миколи Хвильового «Геть від Москви!». 

Гасло чудове, правильне та злободенне. От тільки біда, коли, озброївшись ним, прапор боротьби за українську мову підхоплюють особи, здатні лоба розбити, якщо їм загадати Богу молитися. 

Кличний відмінок теж цікавий тій братії не тому, що є природним для нашої мови. Глибокі дослідження, всебічне вивчення цього питання, узагалі думання — непосильні для тих осіб завдання. 

Головне для них, що, за великим рахунком, кличності немає в москвинськими язику. І то дуже вагома підстава для того, щоб в їхньому викривленому баченні відповідний відмінок став чимось самодостатім — тільки так і не інакше. 

Зрештою дійшло й до закликів утворити «справжній» кличний відмінок для «сер» (ввічливого звертання до чоловіка у Великій Британії та інших англомовних країнах). На щастя, навіть розробники горе-правопису 2019 р. (кривопису) відхрестилися від такої затії. 

Здавалося б, Бог поки що милував від соромістництва в літературній українській мові, від глуму над нею. Та не так сталося, як гадалося. 

 

Особливості та значення 

зумовлюють призначення

 

Тим часом загальновідомо, що кличний відмінок призначений для звертання. Саме цим він і особливий. 

По-перше, у більшості мов світу його немає. Для них це завдання виконує відмінок називний. А в нас ідеться про окрему видозміну іменника. 

По-друге, одиниця, що стоїть у кличному відмінку, виявляє себе не як учасник дії чи причетний до події, а лише як згадуваний кимось, як той, до кого спрямовані слова. Тобто цей відмінок виражає відношення «мовець — названа ним істота». 

По-третє, кличний протиставляється називному відмінку, оскільки вказує на те, що іменник ужитий як друга особа.  

По-четверте, у реченні ця друга особа не є залежним словом. Такий іменник перебуває ніби поза реченням (не є членом останнього, не має сурядного чи підрядного зв'язку з головними та другорядними його членами, не відповідає на жодне питання) або сам по собі чи разом із залежними від нього словами утворює речення. 

Значення кличного відмінка — привернення або підтримання уваги, спонукання до дії. Тому часто він дотичний до наказового способу дієслова. 

Саме з вищезазначеного й потрібно виходити. І нічого більше вигадувати не слід. Усе інше — від лукавого. 

 

У мови нашої є свої риси та відміни, 

й для захисту їй не потрібні перегини 

 

І те, що у випадку з кличним відмінком ідеться про особливості нашої мови, які вирізняють її з-поміж інших, і те, що він такий особливий, — усе це, безперечно, дуже добре. Чудово також, що він у 1990 р. нарешті набув ваги повноцінного відмінка та зайняв належне йому місце в ряду інших видозмін іменника. 

Так, за право на існування кличного відмінка довелося поборотися. Так, у радянські часи його зневажали, називали кличною формою, не приділяли йому належної уваги. 

Є також причини для підозр, що послуговуватися замість нього називним відмінком дозволяли навмисно, що таким чином українську мову штучно зближували з московською. Проте це не означає, що тепер мають бути перегини в інший бік. 

Наша мова не потребує постійних доказів, що вона не така, як язик. Тому не варто тулити кличний відмінок куди трапиться. 

Непересічний український любомудр Григорій Сковорода недарма застерігав: «Усе добре на своєму місці і своєю мірою». Це сповна стосується й зазначеного відмінка. 

 

Коли в трясовині затятості загруз, 

тоді дівається кудись здоровий глузд

 

На жаль, далеко не всі розуміють ось таку просту істину. Тоді виникає запитання: а чи на своєму місці здоровий глузд? 

Наприклад, у 2018 р. в ході обговорення недолугого правопису, який, попри численні зауваження та заперечення, таки затвердили у 2019-му, знайшлися дбайливці, котрі наполягали на «єдиній правильній формі кличного відмінка» для іменника «сер». 

І спробуйте-но здогадатися з трьох разів, якою саме вона мала би бути на думку тих розумників... 

Покотили цілу хвилю обурення: хай там що, кличний відмінок для «сер» має бути й повинен застосовуватись. Ніяких заперечень! 

Галас здійняли чималий. А всі доводи породжені закостенілістю мислення: «Новація грубо порушує питому норму української мови»; «Спроба усунути форму кличного відмінка для частини іменників». 

 

Примітку у кривописі вмістили, 

але чом саме так, не пояснили 

 

Хвалити Бога, навіть кривописні душі не наважилися на таке блюзнірство. У § 87 свого творіння вони не забарилися з приміткою 5 відповідного змісту: «Іменники гер, сер, сір мають форму, омонімічну з називним відмінком: гер, сер, сір». 

Примітку-то вони вмістили, але ж пояснити, чому так, не спромоглись. А тим часом відповідь лежить на поверхні. 

Річ у тім, що «гер» — це ввічливе звертання до чоловіка у німців, «сер» — в англомовних країнах, а «сір» — сповнене поваги звертання до короля у Великій Британії, Франції (доки він там був) і Бельгії. Принагідно можна згадати ще й про «мем» — шанобливе звертання до жінки в англомовних країнах. 

Своєю чергою кличний відмінок теж призначений для вираження звертання. А раз так, то перетворення у звертання того, що вже саме по собі є звертанням, — це щонайменше надмірність. Ну й безглуздя, звичайно ж. 

 

Із «сером» установа та зганьбилася, 

зате мрія дитинства здійснилася

 

Про грубість же для українського вуха, про відтінок явної непристойності, якими відгонить «укличнювання» чужомовного слівця «сер», навіть не згадуватиму. 

І видно ж усе це неозброєним оком. І пояснювати начебто нічого не потрібно, бо й так усе зрозуміло. 

І після появи тієї примітки в кривописі складалося враження, що можна зітхнути з полегшенням: минулося. Та де там! Дійшло далеко не до всіх. 

А найбільше дивує, коли, як з усього видно, хрещені батьки горе-правопису 2019 р. й самі не знають, що ж вони там наприймали. 

Такий докір можна кинути, наприклад, директорові Українського мовно-інформаційного фонду академіку Володимирові Широкову. Адже на підпорядкованому йому Українському лінгвістичному порталі втілено в життя саме оте сороміцьке вираження кличного відмінка для англійського утвору «сер». 

А для кого ж тоді кривопис ухвалено? Виходить, навіть для причетних він не обов'язковий? 

Чи це просто крайній прояв наплювацтва? Правопис узули — і забули. 

Чи, може, то ми побачили в дії відоме українське прислів'я «Скачи бабо, хоч задом, хоч передом, а діла підуть своїм чередом»? 

І сміх і гріх. Чиясь мрія про «єдину правильну форму кличного відмінка» для іменника «сер» таки здійснилася.