Нещодавно відбулося відразу дві дуже страшні події.
Білоруську опозиціонерку, одну з лідерів тамтешніх протестів Марію Колеснікову та її юриста Максима Знака, засудили до одинадцяти років та десяти років ув'язнення, звинувативши їх у спробі захоплення влади, створенні терористичної групи та ще низці маячні.
Усі розуміють, що це — політичний вирок. Усі в Білорусі, всі в Україні, всі в світі. Режим Лукашенко робить це максимально демонстративно, щоб показати, що може.
Водночас у Криму окупаційна влада заарештувала п'ятьох кримських татарів, включно із заступником голови Меджлісу Наріманом Джелялом. Згідно версії звинувачення, українські розвідники заплатили їм по дві тисячі доларів, щоб ті підірвали газопровід десь під Сімферополем — хоча сам факт якогось підриву чи його спроби не підтверджується.
Усі розуміють, що це — політичний вирок. Усі в Росії, всі в Україні, всі в світі. Режим Путіна робить це максимально демонстративно, щоб показати, що може. А ще — щоб помститися Україні за «Кримську платформу».
Що це?
Це — терор. І це не просто зловісний штамп, а коректний політологічний термін: протиправні насильницькі дії держави, спрямовані на залякування великих соціальних груп.
У випадку Білорусі це терор проти власного населення. У випадку РФ це терор проти кримськотатарського народу.
Якою ж є реакція на цей терор?
Білоруське громадянське суспільство не знайшло способу ефективно відповісти.
Кримськотатарські активісти відповіли масовими акціями, які були подавлені ФСБ.
В Україні народний депутат від «Слуги народу», голова фінансового комітету Верховної Ради Данило Гетьманцев похвалив 27 років правління Олександра Лукашенка.
Світова спільнота обговорює, як би зробити так, щоб РФ, можливо, не використала Північний Потік 2 в якості зброї. Поки РФ організовує штучне підвищення світових цін на газ.
Ми живемо в дуже паскудну та лицемірну епоху. Приклад Росії, приклад Білорусі, навіть приклад Панджеру дає нам уроки.
Покладатися треба, в першу чергу, на самих себе.
Треба постійно діяти, треба постійно боротися. Спробуєш на секунду відійти від громадської діяльності, перестати протестувати, понадіятися на когось, окрім себе — і такі, як пан Гетьманцев, радо почнуть розбудовувати тут Білорусь.
Власне, вони вже це роблять — так, буквально вчора Офіс Президента добив незалежність Нафтогазу, давши старт набору нової наглядової ради. Це демонстративний плювок в очі закордонним партнерам. Знов-таки, бо можуть.
Погані новини: у нас на кордонах дві держави-терориста, всередині — купка мерзотників, що намагається побудувати у нас третю, а ззовні — міжнародні спостерігачі, що не находять в собі сили та бажання бути чимось більшим за спостерігачів.
Хороші новини: у нас є громадське суспільство, у нас є розумні та зубаті люди, у нас є активісти та ветерани, є нормальні люди в радах та на вулицях. Це означає, що ми можемо все це подолати. Ми можемо здолати внутрішню мерзоту та зовнішній терор. Просто для цього слід піти з ними усіми на один великий і дуже довгий конфлікт.
І не опускати руки, допоки вони не капітулюють.
