Вас втомили сектанти? Мене теж. Давайте про них поговоримо.

Я тут нещодавно помітив помітив, що часто застосовую термін «сектанти», як в політичних, так і в неполітичних обговореннях. А що це таке — не кажу.

Отже, скажу зараз. Маю право та профільну освіту.

Хоча це слово вживаю у побутовому значенні.

Сектант в моєму розумінні — член певної спільноти, для якого характерно некритичне ставлення до певного кумира. Причому не стільки до реальної особистості, скілько до сформованого, часто додуманого або взагалі вигаданого, її образу. А також сильна емоційна прив'язка до нього та групи однодумців та агресивно-зневажливе ставлення до всіх, хто до неї не входить.

Для сектанта світ завідомо поділений на «своїх» та «ворогів», де належність до «своїх» визначається особистою емоційною лояльністю до кумира. І навпаки, відсутність такої лояльності переводить у стан ворогів. Таким чином, щоб визначити, чи достойна перед ним стоїть людина, сектант в першу чергу перевіряє не його погляди та справи, а його ставлення до конкретної персони. Причому ставлення завжди переважає: навіть там, де заперечувати заслуги особи очевидно неможливо, буде застосовано знецінення — від «слід ще перевірити» до «я чую, человек он с гнильцой, а чуечка меня не подводила».

Чуечка — ключовий аргумент сектанта. Насправді за нею стоїть спроба хоч якось раціоналізувати своє емоційне відторгнення людини, що не поділяє її уподобання, та подати її у прийнятній формі.

Світ сектантів непростий, бо передбачає дуже складну систему подвійних стандартів. До «чужих» напівсвідомо чи повністю свідомо застосовуються ті самі звинувачення, під які можуть потрапити і «свої»: часто сектант навіть не згадує про це, і навіть не вважає за необхідне пояснити, що «тут дещо інша ситуація».

Водночас, навіть об'єктивне критичне ставлення до «своїх» — наприклад, просто відмова вірити їх словам бездоказово — сприймається сектантом, як атака на нього особисто. Взагалі саме як особисту атаку сприймають і критику кумира, і критику самої секти, і навіть «критику зсередини» — коли у «своїх» виникають сумніви у тому, що все робиться саме так, як треба. Такі сумніви дуже швидко вибрасують людей зі «свого кола» і переводять у стан «ворогів» — адже нейтральних позицій цей світогляд не передбачає.

З часом у середовищі сектантів формується «локальна інтуіція». Можливий випадок, коли секта ігнорує прямі заяви власного кумира, бо інтуітивно відчуває, що це «військова хитрість», спланований обман, а вони насправді краще знають, що кумир мав на увазі. При цьому якщо те саме скаже особа «ззовні», це буде сприйнято, як напад з її боку.

Часто рівень сектантського запалу зворотньо пропорційний реальній активності людини. Простіше кажучи, серед «бойових» зустріти сектантів значно важче, ніж серед «диванних» — хоча буває, просто пропорції нижчі. Пояснюється це тим, що сектантами часто стають через пошук відчуття причетності до великої, емоційно насиченої справи. Людина має емоційну потребу «щось робити», вона невротизована тим, що довкола неї відбувається щось важливе, над чим вона не має влади. Тож вона стає чимось подібним до футбольного фаната перед телевізором. На поле вона не вийде, але знайти опонента та його зневажити — за милу душу. Бажано — по Інтернету, з-під нікнейму та аватарки з тваринкою.

Слабке місце сект — напіврозпад. Рано чи пізно, вичерпавши потенціал росту, секти переходять до ексклюзивної моделі — агресивного протиставлення себе навколишньому світу. Рівень внутрішньої напруги зростає, і агресія спрямовується не тільки назовні, а й усередину: значну частину зусиль тепер присвячують пошукам зрадників зсередині. Оскільки ключовим критерієм тут є та сама емоційна лояльність кумиру, першими під остракізм потрапляють ті, хто, хоч і розділяє загальні настрої, але робить це хоча б частково критично. Формується «радикальне крило» з найменш розумних та найбільш галасливий, яке починає війну з «недостатніми» та «несправжніми». Середній рівень критичного мислення та інтелекту падає, а усі вищезгадані тенденції — зростають рівно пропорційно. Кінцева точка — малий клуб вкрай агресивних фанатів, які не тільки відігнали усіх інших, але й утворили всередині ком'юніті образ кумира, що має дуже мало спільного з реальним. Були навіть випадки, коли кумира зрештою виганяли за невідповідність власному образу, а також випадки, коли кумир, переоцінивши свій вплив, сам «вишагував» з образу в реальність — і люди, що кілька тижнів тому на нього молилися, дивилися на нього, як на міського божевільного.

Наостанок зауважу, що тільки на моїй пам'яті таким шляхом пройшла ціла низка комьюніті різних інтересів, поглядів та кумирів, починаючи від малих радикально-націоналістичних груп і закінчуючи могутніми проектами, як політичними, так і релігійними. Ця схема — загальна. Вона живиться психологічними вразливостями мас. І вона ще буде працювати, доки існує людство.

Але якщо можете — краще тримайтеся від неї подалі.