Росія на Донбасі поки йде за «грузинським» сценарієм

Звісно, на кожному етапі Росія може внести ті чи інші корективи, але виглядає так, що «повторення Грузії» для Кремля поки що залишається найлогічнішим.

Як виглядає цей сценарій?

Перші кілька днів – сукупність масованих ударів по українських позиціях на Донбасі та шаленої брехні в медіа. 

Перше – щоб спровокувати українців на відповідь, друге – щоб симулювати її, якщо її не буде. У Грузії цей етап почався 5 серпня 2008 року та завершився 8 серпня.

Немає принципового значення, як відреагує українська сторона. 

Якщо підніме дрони та знищить артилерійські установки, що ведуть вогонь із забудови, – росіяни це зафільмують і скажуть, що українська армія розпочала геноцид народу Донбасу. 

Якщо ж відповіді не буде, – росіяни самі зроблять щось подібне. 

Варіантів безліч: обстріл житлової забудови окупованих територій, теракт в житловій зоні чи на горлівському заводі Стірол, зрештою, атака на автобуси з громадянами, що почнуть евакуюватися.

Відповідні провокації вже йдуть. 

Так, вони мають комічний характер: підірвали машину місцевого посібника окупантів (усі повірили, що вищий міліційний чин їздить на старому бобіку), обстріляли Ростовську область однієї ракетою «Граду», і тому подібне. 

Паралельно ватажок підконтрольної Кремлю терористичної організації ДНР Денис Пушилін публікує постановочне відео евакуації, згідно з метаданими зняте за два дні до її офіційного початку.

Себто, ми вже на цьому етапі, і в нас він почався приблизно у п'ятницю, 18 лютого.

Другий етап після провокації – проголошення «геноциду народу Донбасу» і порятунку його від української хунти російськими миротворцями.

Третій етап – військова операція проти українських сил на Донбасі із паралельним політичним шантажем як українських, так і західних еліт.

Потім розвилка. 

Якщо політичний шантаж вдасться, – нав'язування «автономії Донбасу», виконання Мінських угод у російському трактуванні (або гіршої версії таких же умов), саботажу українських євроатлантичних прагнень. 

Якщо ні – проголошення незалежності «республік» в межах тих територій, що станом на кінець зіткнення будуть під їхнім контролем. Ймовірність анексії мала – немає практичного сенсу, ці території перебувають у жалюгідному стані перманентної гуманітарної катастрофи.

Хороші новини: цього разу їм протидіятиме не маленька Грузія та розгублений Захід, а велика Україна та більш консолідований цивілізований світ. 

Збройні Сили України здатні дати значно потужнішу відсіч, ніж відважна, але невелика грузинська армія. Навіть чисто технічно наступ на значно більшій території та в значно гірших кліматичних умовах буде ускладнено. 

Разом з тим, можемо очікувати на серйозну допомогу союзників. Від того, наскільки серйозною вона буде, дуже сильно залежатиме розвиток конфлікту. Але в будь-якому разі, Захід не буде заскочений зненацька, як у 2008 році.

А далі – вже хто опиниться сильнішим, витривалішим та сміливішим.