Тут по сети с подачи Lesya Ganzha и Денис Бигус пошла волна возмущения новым псевдоучебником «Курс юного патриота». Где тесты, определяющее место девятилетного падавана на шкале «патріот-невдаха» и фразы вроде «твоє тіло — частина культури нашого народу і нашої національної пам'яті».

Министр образования Serhiy Kvit людей успокоил — мол, МОН учебник не рекомендовало, а пропихнул его в печать и в списки рекомендованной литературы «тодішній директор ліквідованого Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Олександр Удод». Ну ок. Мало ли в стране удодов.

Но. На учебнике рецензии трех докторов наук. Уже обидно.

Едем дальше. Откуда же ноги растут — кто породил такую книжку? Ноги растут из некоего «Інституту саморозвитку людини „Самріті“, завданням і провідною темою якого є реалізація Програми терапії роду, а також підготовка фахівців з цього напряму.»

Что за фигня оная «Терапия рода», спросите вы? Официальный сайт «института» ответит вам следующее:

«Терапевт роду – це людина, що проводить психотерапевтичну роботу консультаційного і корекційного характеру, метою якої є акумуляція енергетичного ресурсу, втраченого з різних причин представниками попередніх поколінь, що в результаті призвело до його кризи і нестачі в житті сучасників. Як наслідок – наявність безлічі небажаних життєвих сценаріїв, складнощі в знаходженні свого місця в житті і самореалізації в широкому сенсі слова.

Спеціальність „терапевт роду“ близька до спеціалізацій, об'єктом і предметом яких є сімейні стосунки і складнощі у вихованні підростаючого покоління.

Полем діяльності терапевта роду виступає „клин роду“, наявність-відсутність в ньому фігур родичів.

Об'єктом діяльності є якість родинних зв'язків індивіда аж до сьомого покоління його предків. Це означає, що робота проводиться з пам'яттю, що успадкована від представників клину роду, які жили задовго до нашого часу. Відмітними сторонами спеціалізації „терапевт роду“ є використання методів психо-енергетичних напрямів, медитативних практик а також комплексів і фрагментів різноманітних рухових і оздоровчих гімнастик.„

Поняли, да?

Казалось бы, опять-таки, мало ли в стране удодов? Ну сидят какие-то глюколовы в пиджаках и пергидрольные индейки в съемном помещении, делают вид, что они институт. Это ладно. Имеют законное право. Пишут книжки по разной ереси — в целом, тоже имеют право.

Меня вот что бесит: некому сказать им «ребята, вы имеете полное право писать хоть о пришельцах, хоть о биополях, хоть о телегонии, хоть о памяти воды, но не надо делать вид, что это академическая наука». Точнее, есть кому — Ганджа, Бигус, я, например. Но вообще-то в нормальных странах для этого есть академическое сообщество.

Вот, например, 14 января эти же люди провели презентацию этого «учебника» в КМДА:

«14 січня 2015 року представниками Інституту саморозвитку людини „Самріті“ та постійною комісією Київради з питань освіти, науки та інноваційної політики було проведено круглий стіл з презентацією навчального посібника „Курс юного патріота“.„

Присутствовали:

Голова правління Інституту саморозвитку людини «Самріті» – Колесніченко Максим Валентинович та представники інституту;
Голова постійної комісії Київради з питань освіти, науки та інноваційної політики – Шульга Наталя Іванівна;
Радник Київського міського Голови, заслужений працівник фізичної культури і спорту України, дворазовий чемпіон світу, п'ятиразовий чемпіон світу серед військовослужбовців, чемпіон світу серед студентів, чемпіон Європи, багаторазовий чемпіон СРСР і України по фехтуванню на рапірах – Чиж Юрій Іванович;
Начальник відділу Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) – Бабінець Світлана Іванівна;
Методист науково-методичного центру гуманітарної освіти та виховання Інституту післядипломної педагогічної освіти Київського Університету ім. Б. Грінченка – Савченко Світлана Володимирівна;
Директор Національного центру «Мала академія наук України» – Лісовий Оксен Васильович;
Заступник директора Національного центру «Мала академія наук України» – Лихота Світлана Олексіївна;
Заступник директора Національного центру «Мала академія наук України» – Пещеріна Тетяна Вікторівна

Вы поняли, да?

Пару часов куча глюколовов грузила аудиторию из чиновников и академиков джедайскими легендами про «энергетический ресурс», передающийся по наследству. Ни один не встал сказать «хэй, ребята, чо за хня вообще? Вот это вы сейчас что грузите? Идите в попу, мальчики, и вы, Колесниченко Максим Валентинович, идите в попу. И нефиг тратить тут наше время до тех пор, пока либо не оформитесь как религиозная община, либо не подтвердите это ваше энергуйство доказательными методами».

Да вот если бы. Все сидели, кивали, одобряли.

О чем это свидетельствует?

О том, ребята, что у нас не очень с наукой. И очень странно с академической культурой. Потому что ситуация, когда чиновнику по науке и группе докторов наук начитывают какое-то мелкопоместное вуду, а они уважительно кивают — это не ок.

Отдельно отмечу, что я даже не против вуду. Я вообще за широкую свободу вероисповедания и отправления культа. Я против подмены вуду академической науки — и наоборот.

Почему?

Потому что мне, блин, во время прохождения переобучения в Военном институте дамы из Института психологии (sic!) приводят коуча, который фотографирует биополя и лечит простатит массированием ладони. А когда я у него интересуюсь, в каких рецензируемых научных журналах можно найти его статьи по биофизике, мне догану перед строем выписывают.

Это залет, товарищи офицеры. Что характерно, не мой.

Потому что я, блин, работая в одном уважаемом издании, через раз бегал к одному очень уважаемому мной редактору с просьбой снять из раздела наука очередные расшифровки Фестского диска и прочие торсионные поля, невзирая на все академические лавры автора. К чести редактора, он вникал и снимал. Но печалька, что люди с академическими лаврами это вообще писали. Вернее, что люди, пишущие такое, получали в нашей стране академические лавры.

Отечественную науку надо чистить не с меньшим рвением, чем отечественные суды. Ибо скоро не сможем смеяться над пресловутыми «исследованиями британских ученых».