(вперше опубліковано на «Українській правді„)

Я хочу розказати вам про один конфлікт.

В одному кутку — пані Олена Лазуткіна, книговидавець. Колись я вже згадував цю пані у ситуації, зовсім не дотичній до нинішнього обговорення: вона давала інтерв'ю сайту Vesti.ua, у якому бідкалася на «насильницьку українізацію», низьку якість українських книг і те, що «Україна не виживе без російської книги».

В іншому — Сергій Позняк, засновник та директор інвестиційного фонду Finstream та компанії Cronvest. А ще — ветеран Антитерористичної операції, що воював у 2014-2016 роках в складі батальону «Золоті Ворота», а пізніше — батальону імені Кульчицького. А ще — донор багатьох корисних проектів, як то відома вам Veterano Group. І навіть донор мого з колегами руху «Демократична Сокира». Сергій звернувся до нас за порадою — колись ми вже допомогли йому відбитися від спроби «наїзду» з боку не дуже чесних правоохоронців. Як і тоді, цього разу ми порадили розголос. Бо є певні сумніви щодо власне правосуддя. Нижче дізнаєтеся, чому.

Почалося все у 2008 році, коли пані Лазуткіна взяла в банку кредит під заставу приміщення своєї книгарні. І, як це часто буває, не стала за нього розплачуватися, а просто тягнула час. Тягнула, але не гаяла: у 2014-му році пані встигла побувати засудженою за шахрайство. Можливо, саме це завадило вчасно виплатити борг, але як би то не було, результат один: банк, в якому вона брала кредит, збанкрутів, а її борги перейшли до Національного банку, який згодом продав їх з аукціона через Прозорро. Борг викупила така собі компанія Райт Партнерз, забравши заставне майно. А в Райт Партнерз його вже пізніше придбала Ірина Трікоз — колега Сергія Позняка, співробітниця його компанії.

В нормальному випадку цим би справа й завершилася. Але ні. Пані Лазуткіна, як це часто буває в наших реаліях, оголосила відбір заставного майна «рейдерським захопленням». І намагалася судитися з нотаріусом, що оформив передачу. Не вийшло — оскільки борг було очевидно не сплачено, та й оскільки мова про книгарню, а не про останню квартиру, де сім дітей прописано, суд не пристав на її аргументи.

Втім, пані Лазуткіна знайшла зачіпку. Після того, як спроби отримати саме приміщення виявилися марними, вона зажадала компенсацію за його вміст. Мовляв, перед передаванням приміщення пані Трикоз Райт Партнерз вивезли з нього усі речі, книги та картини, в невідомому напрямку. Райт Партнерз, в свою чергу, запевняли, що були готові передати їй усі речі — вона просто сама не стала їх забирати, бо простіше було вимагати грошову компенсацію на суму, яку сама ж і вирахувала.

Теоретично далі мала б відбутися суперечка між Лазуткіною та Райт Партнерз, до якої ані пані Трікоз, ані її керівництво в особі Сергія Позняка, вже не мали б стосунку. Але ні. Пані Лазуткіна розгорнула немаленьку медійну кампанію з використанням найменш вибагливих до журналістських стандартів сайтів країни. Характерно, що у цій кампанії своїх нападок вона обрала в першу чергу Сергія, а не Райт Партнерз, хоча визнає, що книги з приміщення вивозили саме останні. Проблема в тому, що на відміну від Райт Партнерз, Сергій, як інвестор та благодійник — людина репутаційно залежна. А тому, зробила висновок пані, йому буде легше відкупитися, віддавши їм чотири з гаком мільйони гривень, ніж терпіти регулярні звинувачення на свою адресу.

Це перша причина, по якій я хочу, щоб ця ситуація набула розголосу. А ось друга.

В мене є традиція, яку я і вам раджу: хочеш дізнатися можливий результат судової справи — завітай на ЧесноСуд і подивись біографію судді. Справа йде в Солом'янському суді, а суддю звати Тарас Оксюта. Щодо нього вотчдоги кажуть наступне:

За повідомленням з веб-сайту «Кореспондент», щодо Оксюти Т. Г. у 2013 році було відкрито дисциплінарне провадження у зв'язку з порушенням присяги. Саме суддя Оксюта виніс судове рішення, що було використано для імовірного рейдерського захоплення ТЦ «Глобус» у Києві 2013 року. За інформацією розслідування "PROSUD", за фактом винесення рішення щодо захоплення ТЦ «Глобус» Вища рада юстиції розпочала перевірку стосовно судді Оксюти. За тиждень після початку перевірки Тарас Оксюта подав заяву про звільнення з посади судді у зв'язку з неможливістю виконувати свої повноваження за станом здоров'я. ВРЮ задовольнила цю заяву, однак Верховна рада так і не встигла проголосувати за звільнення судді.

Окремо «ЧесноСуд» зазначає непрозорість статків судді та можливу причетність компанії його дружини до «обналу» коштів з використанням конвертцентрів.

Було б наївно покладатися лише на правосуддя, коли висновок Ради доброчесності по судді відвертно негативний. Адвокат сторони обвинувачення Марина Гаврилюк також зауважує, що суддя прийняв справу до розгляду навіть незважаючи на те, що Трікоз та Позняк не мають жодного стосунку до долі книг, щодо яких власне позивається Лазуткіна. За попередньої такої ж спроби інший суддя відмовляв.

Більш того. Навіть у випадку справедливого судового рішення пані Лазуткіна зможе ще довго намагатися дискредитувати опонентів — якщо раз і назавжди не розповісти всю історію так, щоб при будь-якій спробі її підняти були наочно видні усі подробиці.

Саме тому я розказую про це вам — і дякую, що прочитали. Я і мої колеги слідкуватимемо за цією справою, будемо розповідати вам про її хід, і намагатимемося захистити Сергія. Не тільки тому, що він наш друг і донор, і не тільки тому, що він ветеран, а його опонент належить до неприємної нам частини суспільства vatnikus vulgaris, а й тому, що таке просто не має відбуватися.

P.S. Звісно, ви можете вважати, що я в цьому тексті необ'єктивний, в мене конфлікт інтересів — ми з Сергієм пов'язані і товариськими стосунками, і його пожертвами на мою політичну силу. Це добре, обережне ставлення до інформації — чеснота. Тож якщо комусь справді цікаво, що відбувається — ви завжди можете перевірити кожне моє слово тут, що є у відкритих джерелах, а також звернутися до будь-якого боку конфікту за уточненням.