Ультиматуми путіна після «карнавалу на Алясці» з почестями та ще й з криваво-червоною доріжкою змушують знову й знов порпатися в шухлядах «миротворчих ініціатив». І ось – наче за сигналом – китайсько-бразильські шість пунктів витягнуто на світ божий, начищено до блиску і виставлено як універсальну пігулку від війни. Нещодавно навіть Сі особисто нагадав про них, а путін, ще у 2024-му, схвально кивнув головою: мовляв, воно мені пасує.
У документі все гарно: не бийтеся, не чіпайте цивільних, не лякайте світ ядеркою, дбайте про зерно, труби й підводні кабелі. Загалом – будьте чемними!
В реальності ж виникає кілька «але»!
Війна триває не через брак принципів, а через агресію. росія напала, і поки вона не визнає факту окупації та не відмовиться від претензій, жодні шість пунктів не працюватимуть.
Формулювання максимально розмиті. Там немає слова «окупація», немає «відновлення територіальної цілісності України». Тобто документ створений так, щоб москва могла його тлумачити у своєму дусі: мовляв, «зупинімо вогонь, закріпімо наші завоювання і далі будемо вести перемовини».
Китай і Бразилія тут – не посередники, а гравці. Китаю вигідно мати контрольований конфлікт, який виснажує Захід і тримає росію залежною від Пекіна. Бразилія ж просто підіграє, щоб виглядати глобальним миротворцем.
Тим часом є дрібна заковика. Цей рецепт звучить як порада алкоголіку… «просто не пий!» Формулювання солодкі, та в них, повторимо, немає головного – відновлення територіальної цілісності України. Для москви ж це – мрія: заморозити фронт, узаконити загарбане і далі продавати світові «мирні ініціативи».
Відтак постає питання: це мир чи просто капітуляція, гарно упакована в блискучу обгортку з красивих слів?
Малюнок Oleksiy Kustovsky.
