Держава в нас давно нагадує дорогий ресторан, де офіціанти отримують премії за знання французької/англійської (іноземної) мови, але борщ приносять… у шкарпетці. І – головне – страшенно ображаються, коли клієнт питає, чому виделка жирна та іржава.
Кожен чиновник сьогодні – це не просто гвинт держ механізму. Це висококваліфікований володар печатки третього рівня. Людина, яка отримує зарплату, премію, надбавку, доплату, стимулюючу виплату, мотиваційний бонус, індексацію, матеріальну допомогу на оздоровлення та, мабуть, окрему компенсацію за героїчне сидіння на стільці в робочий час. Якщо вірити державним звітам, то наш апарат управління – це суміш NASA, Оксфорду й монастиря шаолінських ченців. Вони володіють мовами, цифровими навичками, схильністю до реформ, стратегічним мисленням і, напевно, телепатією. Але це не точно!
Та варто простому смертному спробувати оформити інвалідність, як починається квест «Володар Перснів: Печатка Повернення».
Людина пів року стоїть у черзі. Пів року! За цей час у Китаї встигають побудувати місто, у Польщі – відремонтувати трасу, а в українській бюрократії – лише перекласти папку з лівої купи в праву. А тут ще, як на лихо, реорганізація. МСЕК перетворюють на «команди». Експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (ЕКОПФО)! Он як!!!
Чудове слово – «команди». Наче йдеться не про медичну комісію, а про спецназ, який штурмуватиме Марс.
У результаті людині видають документи без підписів і печаток. Це приблизно як парашутиста спорядити парашутом без тканини. Формально він є. Практично: царство небесне.
І от інвалід, замість лікування та реабілітації, поринає в спортивну дисципліну «біг із перешкодами по кабінетах». Людина з хворобою мусить ловити посадовців по поверхах, мов покемонів. Один у відпустці. Другий «вийшов на хвилинку». Третій «не уповноважений». Четвертий дивиться на тебе так, ніби ти прийшов просити його нирку, а не елементарний підпис.
Але найгірше відкривається пізніше.
Через рік раптом виявляється, що існує ще якийсь окремий реєстр інвалідів при районному управлінні соцзабезу. Таємний. Сакральний. Очевидно, захований між бібліотекою Івана Грозного і золотом Полуботка. І щоб бути внесеним ще й туди, треба особисто принести копії всіх документів.
Особисто.
У двадцять першому столітті.
У країні з «Дією».
О, «Дія»! Цифрове божество української державності. Нам показують красиві ролики, де усміхнені люди одним кліком одружуються, розлучаються, народжують дітей і, мабуть, телепортуються в Житомир. А в реальності людина з інвалідністю носить папірці по кабінетах так, ніби готується до вступу в кандидати КПРС у 1977 році.
«Дія» в нас працює приблизно як електронна черга в поліклініці: на екрані майбутнє, а за дверима – жінка з журналом і фразою: – А хто тут останній?
Найгеніальніше те, що різні державні реєстри між собою не спілкуються. Узагалі. Пенсійний фонд живе в одному вимірі, соцзахист – в іншому, МСЕК – у третьому. Це не державна система, а мультивсесвіт бюрократичного божевілля. Кожна структура поводиться так, ніби існує окремо від країни й людства.
І всюди треба нести копії.
Копії копій копій.
Держава, яка не довіряє власним базам даних, змушує громадянина працювати зовнішнім жорстким диском. Людина фактично стає флешкою на двох ногах.
Акт огляду МСЕК (чому не команди?), який є одним із головних документів, узагалі не видали. Просто не видали. Забули? Чи свідомо?! Можливо, десь в коридорах загубився. Можливо, пішов воювати з бюрократією і не повернувся. У нашій системі документи мають дивовижну здатність зникати так само таємничо, як гроші з бюджету на ремонт доріг.
І після всього цього нам ще розповідають про «державний сервіс»?
Сервіс – це коли система працює так, щоб людині було легше. А коли хворий громадянин повзе через пекло довідок, печаток і кабінетів – це не сервіс. Це середньовічний обряд посвяти.
Іноді здається, що головне завдання чиновника – не допомогти людині, а перевірити, чи достатньо вона страждає, щоб отримати право на допомогу. Наче держава каже: – Якщо ти ще здатен сам ходити по кабінетах, значить не такий уже й інвалід.
Як каже дід Данило з-під Василькова: «У нас реформи проводять так, ніби хочуть оцифрувати кріпацтво».
