Це фраза, яка в українській медицині звучить майже як стародавнє заклинання. Поруч із «а печатка у вас є?» та «комп'ютер (система) завис (ла)».
І от сидиш ти у 2026 році. Десь там у новинах сяють презентації про цифрову державу, штучний інтелект, електронні сервіси, медичні реформи, «дані у хмарі», «інноваційні рішення», «трансформацію системи». На екранах форумів чиновники з блиском в очах доповідають про майбутнє. І… про сучасне, яке вже настало.
А потім ти заходиш у лікарню.
І тобі кажуть:– Для роздруківки аналізів принесіть папір. А ще флешку. На 2 гігабайти вистачить.
Наче ти не пацієнт, а кур'єр із магазину канцтоварів.
І у ту ж мить стає зрозуміло: вся ваша «цифровізація» дуже нагадує пластикову декоративну панель, сяк-так прикручену до старого хліва. Зовні – QR-код. Усередині – запах пилу, картонних папок і медсестра, яка шукає ваші аналізи між журналом чергувань за 2009 рік і коробкою з простроченими шприцами та очними краплями.
Особливо прекрасний цей жанр абсурду в державних медзакладах, які офіційно працюють за Програмою медичних гарантій. Це як ресторан із вивіскою «Все включено», де тобі після замовлення пояснюють:– Вода не входить.– Серветки за гроші.– Ложка теж.– І суп, до речі, не входить.
Тут майже будь-яка потрібна тобі процедура магічним чином виявляється саме тією, яка «не покривається програмою». Причому доводять це до твого відома з такою інтонацією, ніби це не система охорони здоров'я, а лотерея «Вгадай, що сьогодні безкоштовне».
Найстрашніше навіть не жадібність системи. Не її бідність. Не архаїка.
Найстрашніше – це повна нормалізація приниження.
Коли людина, яка прийшла хвора, літня, налякана або виснажена, вже не дивується, що повинна:
принести папір,
купити шприц,
знайти флешку,
не забути про знеболювальне,
оплатити «благодійний внесок»,
і ще почуватися винною за те, що відволікає персонал своїм існуванням.
У нас побудували дивовижну модель. Держава урочисто рапортує про цифровий прорив, а громадянин досі виконує функції якогось всіми забутого пристрою, що подорожує між кабінетами у пошуку невідомо чого.
І це навіть не сатира. Це вже якийсь медичний кіберпанк.Тільки без отого «кібер».
Мені здається, баба Люба з Глеваського базару після такого сказала б:«Синочку, у нас ШІ вже є. Але він працює вантажником і носить пачки паперу між ятками та рундуками».
