Колись диктори радіо та телебачення були взірцем. Їхня мова вважалася еталоном, за яким «звіряли годинники» власної грамотності. Сьогодні ж ефіри заповнили «обличчя з екрана», які замість живого, соковитого українського слова вивергають сурогат, зліплений за найгіршими лекалами сусідського «новоязу».
Найбільший гріх сучасних медійників — це бездумне мавпування структури речення, яка абсолютно чужа українській ментальності. Вершиною цього абсурду стала конструкція «це про...».
СМЕРТЬ ЛОГІКИ В ОБІЙМАХ КАЛЬКИ
«Цей фільм — про любов», «Ця книга — про війну» — так ми говоримо, коли описуємо зміст. Але коли нам з кожної праски кричать, що «бізнес — це про гроші», а «двір — це про атмосферу», стає млосно. Це не просто примітивна калька з російського «это про...», яка сама по собі є невдалим перекладом з англійської. Це — інтелектуальні лінощі.
Українська мова — це мова зв'язків, відмінків і тонких відтінків. Ми завжди мали:
«Справа не лише в огорожі...»
«Гарний двір — це не стільки паркан, скільки затишок...»
«Сенс життя полягає у свободі...»
Натомість ми отримуємо плоске, однобоке «це про...», яке, наче дешевий пластиковий чохол, натягують на будь-яку складну думку.
КУМИРИ НА ГЛИНЯНИХ НОГАХ
Трагедія в тому, що ці мовні штампи розносять люди, які мали б бути вартовими культури. Ведучі, блогери, лідери думок та «експерти з усього». Вони не вчать мови, вони її експлуатують. Замість того, щоб шукати влучне дієслово чи влучний прикметник, вони хапаються за готовий мовний фастфуд.
Вони, на жаль, не є носіями еталона. Вони — ретранслятори суржику, загорнутого в яскраву обгортку «сучасності». І ми, слухаючи їх щодня, мимоволі починаємо думати цими ж категоріями.
Оте «це про...» — це мовний бур'ян. Він витісняє нормальні дієслова (полягає в, стосується, йдеться про) і робить мову пласкою, як дошка.
Чому ми це повторюємо? Бо «лідери думок» у телевізорі лінуються будувати речення. Їм простіше сказати «цей проєкт про людей», ніж «цей проєкт створений для допомоги людям» або «суть цього проєкту — у підтримці людей».
Тож коли мова перетворюється на набір однакових «про», вона втрачає свою здатність передавати нюанси. Це не просто калька, це спрощення мислення.
ЧАС ПОВЕРТАТИ СВОЄ
Шкода, що ми втрачаємо ту тяглість, коли мова була мистецтвом. Але ще гірше — спостерігати, як її каструють на догоду швидкості та хайпу. Ми маємо право на гнів. Маємо право виправляти, дратуватися і вимагати якості.
Бо мова — це справді не «про конструкції». Мова — це наша гідність, це наше вміння мислити самостійно, а не жувати пережоване телевізійними кумирами. Досить терпіти цей лінгвістичний секонд-хенд. Повертаймо собі розкіш говорити правильно!
