Про Єрмака зараз пишуть усі. Хтось рахує браслети, хтось – «магічні намистини», хтось уже креслить на карті маршрут «відьми Вероніки Феншуй» до кабінетів Банкової. Інформаційний простір перетворився на суміш політичного трилера, шаманського стендапу й серіалу «Картковий будинок», який, схоже, знімали на Троєщині.
Тож додам і свій п'ятачок у цю купу-малу народної психотерапії.
Найцікавіше у всій історії навіть не браслети. Бо українська політика давно нагадує ярмарок езотерики: один носить оберіг, другий радиться з тарологом, третій, мабуть, погоджує кадрові призначення з ретроградним Меркурієм. Тут уже нікого не здивуєш. Скоро в деклараціях з'явиться пункт: «астральний консультант».
Справжній нерв історії – слова генерала Кривоноса про те, що країна вкотре намагається говорити про державні речі мовою дрібної бухгалтерії.
Якщо людина, за версією критиків, мала колосальний вплив на державу, кадрову політику, спецоперації й президента – то суспільство хоче відповіді саме на це. А не лише черговий серіал про «освоєння коштів». Бо коли громадянам показують можливого «сірого кардинала», а пояснюють усе банальним дерибаном, виникає відчуття, ніби нам продають пожежу як «незначне локальне задимлення».
І тут головна проблема навіть не в Єрмаку. А в системі, де люди, яких ніхто не обирав, можуть роками виглядати впливовішими за міністрів, парламент і часом навіть самого президента.
Українська політика взагалі давно живе за законами містичного реалізму. Країна воює у XXI столітті дронами й супутниками, а десь паралельно дорослі державні мужі бігають із браслетами, «енергетичними практиками» й перешіптуються про «погані вібрації». У нормальній державі це був би сюжет для сатиричного роману. У нас – стрічка новин.
І найсумніше, що народ уже майже перестав дивуватися. Бо після всього пережитого українця важко шокувати навіть тим, що біля ядерної кнопки, образно кажучи, може стояти людина з амулетом від пристріту.
🤦♂️📿🎭
#Єрмак #політика #Україна
