Ми втратили Романа Ратушного — та завдяки боротьбі воїна не втратили Україну.
Ратушний з нами й після своєї загибелі. У серці й розумі кожного, хто про нього пам'ятає. Спомин про зроблені справи знайде відлуння у серцях наступних поколінь — продовжуючи їх.
Йому не було 25-ти. Ми ж болісно промовимо — він ще молодий. І це стане нашим усвідомленням найжахливішого — русня забирає в нас найкращих людей, найхоробріших воїнів, найгідніших громадян.
Роман уособлює чесноти нової української формації з громадянською позицією та волелюбністю, покоління якого зростало не в совку, а за часів Незалежности. І яке ще відчищатиме від бруду й гидких почвар, від
черствих прислужників й лизоблюдів — українську державність.
Якщо хтось з почвар у своїй агонії буде згадувати про смерть Гідного — не вірте. Вони не щиро, не од душі. Вони — гидкі, від них смердить.
Пригадаємо кожного, хто став на його шляху, а отже — на долі вільної нації, держави. Відтак на долі кожної людини, яка гордо, не соромлячись, зветься «громадянином України»: не насєлєнієм — незрозумілої форми; не манкуртами — які не знають якої вони крові; не сіромасами — яким все одно. Не синонімами до безчестя, боязливости й зради. Не антонімами до сміливости. Не омонімами, які не ті за кого себе видають.
Пригадаємо, щоб не бути знову в омані, уникнути брехні.
Йому не було 25-ти. Та прагнув деколонізації, дерусифікації та повсюдної українізації життєвого простору, і одна з вулиць Києва, неподалік Протасового Яру, зватиметься на честь Романа Ратушного. Не ВолгогрАДська.
Ми не хотіли отримати про нього звістку смерти. Та він прожив гідне життя. Робив більше, ніж більшість з нас. Але в країні, в рідній громаді не був такий один. І в країні, в рідній громаді його пам'ятають.
Вірш «Патагонія» Михайля Семенка найдужче любив: «Я молодим, молодим умру — Бо чи стану коли старим?».
Роман, який не став батьком, напише слова, які мають бути зрозумілі будь-якій людині незалежно від віку:
«Чим більше росіян ми вб'ємо зараз — тим менше росіян доведеться вбивати нашим дітям»
Запам'ятайте кожне вчинене зло, кожного колаборанта й ката — знищіть.
Та не дайте страховиськам, оманливим опудалам знищити державність, кожного відважного воїна, кожного громадянина, а в собі — людину й українця. Заради України майбутнього Романа Ратушного. А отже — спільної долі, нашої з вами.
Честь і слава. Вічна пам'ять Герою.
п.с. фото Яна Доброносова
