Український гурт "Kalush Orchestra" сенсаційно перемагає на Пісенному конкурсі Євробачення-2022 з піснею «Стефанія».

Україна з 631 балами посіла перше місце, отримавши 192 бали від журі, та 439 від глядачів. Чимало людей розгледіли в оформленні сцени під час завершення їхнього номеру прапор Донеччини. Але що нам відомо про нього?
Офіційний символ Донецької області, авторем якого стала Ніна Щербак, був затверджений 17 серпня 1999 року. 

Прапор області являє собою прямокутне полотнище зі співвідношенням сторін 2:3, розділене горизонтально порівну. У верхній частині на блакитному тлі жовте сонце, що сходить, з 12 променями, в нижній чорній — п'ять жовтих овалів, один під іншим. Верхнє поле символізує схід України. Нижнє — вугілля, землю, нічне Азовське море з золотими (жовтими) відблисками.

Окрім синьо-жовтих прожекторів, які розходяться в усі боки, привертає увагу й нижня частина — вода на сцені. 
 
Далі більше. Фронтмент гурту Олег Псюк одразу після виступу, на весь світ закликав врятувати Маріуполь та його захисників: «Я прошу всіх вас: будь ласка, допоможіть українському Маріуполю, допоможіть „Азовсталі“ просто зараз».

І саме нескорене та скалічене війною місто Марії та завод «Азовсталь» розташовані біля впадіння важливої водної артерії Донеччини — Кальміусу, в Азовське море. Так виходить, що над обрієм, над Азовом, сходить наше українське сонце, від якого згинуть, як роса, наші воріженькі? 
Як же було не пригадати слова Джохара Дудаєва щодо майбутнього України та рядків з нашого славня?)

Прапор Донецької області стає «великодкою» під час звернення Олега Псюка врятувати українське місто на Донеччині. Звісно, що така картина може приховувати за собою клопітку роботу постановників номеру, яким вдалося майстерно втілити задум. І ми побачили саме те, що мали побачити.

Якби не одне але: етнографічні артефакти. 
Буковинські кептар і тайстра, гуцульський сардак стають наріжним каменем в дискусії щодо доцільности використання учасниками автентичних речей, зважаючи на їхню безпосередню культурну цінність. 
Водночас і серед тих чинників, які привертають нашу увагу до стану збереження матеріальної спадщини та посилення діючого законодавства. 

Як нам ставитися до цього? Чи підтримувати Катерину Дудку та Остапа Українця, який теж з Калуша? Чи схилятися до позиції Уляни Явної?Чи дійсно нам вдасться максимально зберегти усі ті елементи одягу не просто у пам'яти, спогадах про те, що колись таке було, а в реальному житті.

Гаразд. А якщо це не задум, а звичайні збіги? Це просто вода й прожектори. Щоправда, такі вони вже незвичайні, бо набули для українців нового сенсу, під час боротьби за збереження власної держави та свободи. Нам болить і ми хочемо аби мільйони інших відчули, як нам потрібна їхня допомога. Саме на це наштовхує й кліп від Kalush Orchestra. Якщо європейці хочуть насолоджуватися Євробаченням в Україні, то повинні зробити можливе, аби до наступного травня в Україна був мир. І не просто зі завершення війни, а саме з миром після перемоги.

Пісня цілковито звучить українською. Та ще й з мовними особливостями регіону, котрі висвітлюють багатогранність української мови, її діалектів, говірок, які притаманні лише певній місцині і змінюються залежно від історично-географічних та культурних умов. В цьому унікальність елементів одягу та мови: ви будете говорити на Буковині трішки не так, як на Приазов'ї та Слобожанщині, і одягатися трішки не так, як в згаданих регіонах. І навіть у селах однієї області будуть деякі відмінності. 

В такому контексті носити тайстру ілюструючи Бесарабщину, а не Буковину, чи сорочку з характерними для центрального Поділля візерунками буде не зовсім вірним рішенням. Якщо ви, звісно, не мешканець умовного Києва, який би хотів підкреслити своє подільське походження. І тому одягаєте вишиту сорочку, рідну вашому серцю. З цього випливає інше питання: наскільки ця річ дорогоцінна, щоб ви її використовували, і чи мали би змогу зберегти для наступних поколінь.

Так, а що «Стефанія»? Серед рядків пісні знайдете тугу за рідним домом; розлукою з матір'ю й Батьківщиною, яку вимушено покинули; за близькими, від яких хочете хоча би ще раз почути рідне слово; Життя буде тривати, поле квітнути, але й життя тих, хто тебе виховав підходитиме до завершення. Поле дає натхнення і залишається відбитком у пам'яті поколінь. Його родючість і вразливість; від нього віє природньою красою та невідомістю. Залите сонцем соняшникове поле на Донеччині поблизу Іловайська, колоски пшеничного поля нагадуватимуть про війну та голод. Серед полів, які дарують життя ми згадаємо про смерть. Неабияке значення несе й посівна на тлі вирв від снарядів, падінь ракет, тіл людей розкиданих полями. І на полі бою. 

Втім «ломаними дорогами» прийдете до рідної людини, аби почути близький до серця голос. З колисковою, котру вам співала мати у дитинстві. Тому-що маєте прийти де би ви зараз не були. 

І ця українськомовна пісня — присвята матері Стефанії з Калуша. В його уяві вона знала більше за найрозумнішого царя давньої держави Ізраїль, знаного Соломоном. Автори пісні могли не усвідомлювати наскільки потужні й нові сенси вкладатимуть у те, що принесе Україні перемогу на конкурсі.
Стефанія поставила на ноги свого сина, який разом з запальним гуртом прославив рідне місто, Україну та підкорив увесь світ.

Українське сонце палахкотить. Зігріває, але й спопеляє. Перемога вже є, і ще буде. І жодні тривоги перед світанком не завадять бути цьому.