Сьогодні, 3 серпня день народження Олександра Невзорова, затятого ненависника російського імперства, кримнашизму і РПЦ, підтримувача України, яскравого полеміста. Його хльосткий, агресивний стиль на межі цінізму, поєднаний з 
підкресленою, холоднокровною елегантністю чи навіть вальяжністю, тонка іронічність і сміливість у піднятті гострих тем, убивчі метафори з апеляцією до холодної логіки, подібної до скальпеля патологоанатома, зробила його ворогом багатьох ватопітеків в Росії. А Російська Православна Церква просто заборонила своїм представникам дискутувати з Невзоровим у телеефірі — попи регулярно обгаджувались у цих поєдинках, підставляючи цим РПЦ. До речі, мало хто знає, що саме він запустив у життя словоформу «колорадка», обізвавши так шановану у Ватостані «георгиевскую ленту».
Правда, таким Саша Невзоров був не завжди...
У 90-ті роки Невзоров викликАв у мене вкрай негативну, навіть риготну реакцію. Упоротий імперський шовініст, який віщав з телеекрану повсталим чеченцям: «У вас один путь — на колени перед Великой Россией!». А його «600 секунд» запам'ятались розчленуваннями — смакуванням кримінальних випадків з оббризканими кров'ю стінами і порізаною на куски людською плоттю (якраз тоді я вчився у тодішньому Ленінграді, то надивився). При цьому в його передачі був такий агресивний драйв, безшабашенне нахабство і море злого, гидкого креативу, що це заворожувало багатьох якраз своєю гидотністю. То практично було розтління глядачів.
Про чеченські події він зняв фільм «Чистилище», теж переповнений розчленуваннями і купою гидких анатомічних сцен. Там погані чеченці крупним планом відрізають голови хорошим російським солдатам, а потім, обмотавши дротом, прив'язують ті голови до гранат РПГ і пуляють у бік геройського російського взводу. Найманець-негр допомагає «резать бошки», а прибалтійські найманки-снайперші стріляють хорошим російським хлопцям у геніталії (потім, правда чудовий російський боєць помстився, вистріливши снайперші прямо в матку). А щоб не дати позбиткуватись над трупами полеглих російських героїв, російський же танк ті трупи розтовчує на полі бою у криваве місиво, намотуючи на траки кишки і печінки з легенями (крупним планом), і це називається не збиткуванням над трупами, а «хороні, хороні рєбят». Жорстокий чеченський польовий командир у виконанні Нагієва насміхається по рації над героїчним командиром оточеного російського взводу, у якого весь час випадає з глазниці око і бовтається на нерві, але він вправляє його назад, продовжуючи віддавати накази, і врешті перемагає. Ось таке високодуховне кіно.
До речі, відлуння його інтересу до тем про розчленування можна спостерігати й зараз: в одній з передач він назвав себе анатомом (і взагалі став Головою Петербурзького анатомічного товариства, знайшовши в цьому своє призвання). А фразочку про «кишки, развешанные на деревьях», повторює мало не в кожному відеоролику.
Демонстрував він і показове православ'я на публіку вкупі з руссскім шовінізмом і підтримуванням влади проти опозиції.
Був абсолютно ворожим всьому демократичному і антикремлівському. У часи ГКЧП, коли народ у Москві вийшов захищати Білий Дім, а ГКЧП не знало, що з тим робити, прославився оригінальним, хоч, знову таки, підлим креативом — запропонував тодішньому КГБ, ще не перейменованому в ФСБ, влаштувати «театр»: внедрити у ряди протестувальників-оборонців своїх людей, у яких під одягом — пакети з червоною фарбою і вмонтованими маленькими піропатронами, що приводяться у дію кнопкою в кишені такого «оборонця». Потім організовується наступ спецзагонів КГБ, які стріляють холостими патронами. Свої люди в рядах оборонців натискають кнопки — пакети вибухають, бризкаючи в ісі боки «кров'ю», решта оборонців (справжніх) в жасі розбігаються. З якихось причин ця його ідея не була втілена в життя силовиками.
В часи коли литовці мирно виборювали свою незалежність, а російські танки давили живих людей у Вільнюсі, Залізний Шурік зробив ганебний, підлий випуск «600 секунд», у якому виправдовував дії Москви, звинувачував литовців у терористичних намірах (типу «Если бы мы вовремя это не пресекли...»), знімався в строю з тими спецназівцями з автоматом і запевняв, що з часом самі литовці назвуть тих російських танкістів і спецназівців героями і будуть їм дякувати. Саме з тієї передачі пішло розтиражоване потім словечко «НАШИ» (навіть одну з путінюгендівських організацій так назвали) — у тому випуску «600 секунд» «Наши» було написано на касках тих спецназівців. «Наші» — значить апріорі хороші і праві, а всі «не наші» — апріорі бридкі, продажні тварюки, які не можуть бути правими.
Макаревич тоді виконав пісню «Отпустите литовцев!», в якій закликав Горбачова дати незалежність прибалтам, нагородивши всіх тих спецназівців і танкістів «медалью с портретом Невзорова» і на тому заспокоїтись. А самі прибалти, добившись незалежності, оголосили Невзорова персоною нон-грата і назвали його «гениальным негодяем».
Після того всього я для себе назавжди викреслив Сашу Невзорова зі списку порядних людей, і навіть взагалі з числа людей...
Але через кілька років Невзоров виринув зовсім іншою людиною. Просто абсолютно іншою. Хоча неможливо собі уявити, як можна стати кардинально іншим після всього того вищепереліченого. Я був вражений, просто не вірячи своїм очам, — випадок унікальний. Схоже, так на нього вплинув інтерес до науки як такої і до людей науки. Він перетворився в атеїста і затятого антиклерикала (немає зараз у Росії більшого ненависника державного православ'я і більш їдко-насмішливого борця з релігійним мракобіссям). Він став поширювачем ідей просвітництва, реалістом-прагматиком, висміювачем ідей «романтичного імперства» і підтримувачем ворожих російському шовінізму сил.
Причому видно, що це у нього щиро, з переконанням і впевненістю в своїй правоті, він не боїться зізнатись, що раніше помилявся.
Хоча це, взагалі-то, не помилки, а страшні гріхи, які треба спокутувати.
Сам же Невзоров у відповідь на питання про його колишнє життя якось сказав, що він у свій час досхочу «поэкспериментировал з фашизмом», а потім «с легкостью развернул орудия в другую сторону».
Стоп! Як все просто. А хто буде платити за «експерименти»? За кров на руках тих, хто накручений «600 секундами», чеченськими репортажами, фільмом Желєзного Шуріка про чеченську війну і його шовіністичними виступами, поперся вбивати людей?
Майже з усім, що говорить Невзоров зараз, я згоджусь.
Але іноді, коли слухаю його, у мене виникає відчуття, що щось тут не те, що проскочило щось чужорідне — «не з цієї опери». Так, ніби до елегантного костюму лондонського джентльмена причепили кишені від більшовицького френча.
То похвалить героїчних Придністровських сепаратистів, то скаже, що «украинцы от русских недалеко ушли — они так же поддаются зомбированию», то когось з російських найманців у Чечні чи Придністров'ї назве «благороднейшим человеком», то заявить, що «украинские СМИ нагнетают ненависть [к России]» по принципу «если им можно, то почему нам нельзя?», то про Гіркіна висловиться: «А парнишка-то, в общем, неплохой». А то й взагалі — скаже, що поважає «Владимира Владимировича — в своем роде трагическую личность».
Це подають голос скелети з його попереднього життя, які він так і не прибрав зі своєї шафи.
Тому, попри всю сьогоднішню проукраїнськість Невзорова і його непримиренність до імперської політики Росії, я сприймаю його лише як ситуативного союзника.
Бо не схильний повністю довірятись людям, які не спокутували свій гріх. І навіть не заїкнулись про розкаяння.
