Народний фольклор — то могутній виховний інструмент. Діти всіх народів відпочатку — "tabula rasa", а от якими вони виростуть, в основному визначається тим, що буде написане на цій «чистій дошці» в ранні дитячі роки. Чому майже всі росіяни заражені імперським вірусом? Звідки у них таке дике ставлення до прав особистості? Звідки байдужість до страждань «нЄрусєй поганих»: українців, грузинів, сірійців і т.д.? Чому стільки, як у Росії, презирливих обзивалок для «інородців» не знайдеш більше ні в одній країні? Звідки така зневага до життя окремої людини — не тільки «нЄрусєй», але й власних громадян ("бабы новых нарожают")? Звідки абсолютна толерантність до обману, підлості й лицемірства, якщо це їм на користь, а "нЄрусям" на шкоду?
Багато що з цього закладається ще в ранньому дитинстві — казками, віршиками, пісеньками, байками, легендами, трохи пізніше — анекдотами, а в дорослому віці заполіровується телезомбуванням. У російських народних казках немало цікавого. Наприклад, виявляється, що можна бути неосвіченою людиною і навіть повним дурнем (як "Іванушка-дурачок"), але отримати все, перемігши більш розумних і достойних за допомогою хитрощів і обману. Можна бути не просто дурнем, а ще й ледарем (як "Ємєля" з казки "По щучьему велению"), лежати на печі і відмовлятися допомагати сім'ї ("Жил-был старик. У его было три сына: двое умных, третий — дурачок Емеля. Те братья работают, а Емеля целый день лежит на печке, знать ничего не хочет"), але це все не соромно, бо одного разу життя само собою влаштується, і чарівним чином отримаєш все, а ті інші, роботящі, — лишаться ні з чим. У російських казках ви знайдете дивний погляд на жінок: є окремо "Васіліса Прєкрасная" і "Васіліса Прємудрая" (яка, мабуть, красою не відзначається, зате розумна), а обидві ці якості, в одній жінці, очевидно, несумісні.
В російських билинах їхні могутні "герої-русічі" безперестанно, без варіантів перемагають "нЄрусєй окаянних" і "Ідоліщ Поганих", в яких впізнаються завойовники-золотоординці (хоча насправді "русічі" жили в зовсім іншому місці, а під кочовими "нЄрусями окаянними" і "Ідоліщами Поганими" московити (на відміну від Великого Князівства Литовського, куди входили і землі Русі) прожили 300 років, врешті самі перетворившись на таких же ідоліщ-завойовників).
А скільки російських анекдотів починаються зі слів на зразок: "Собрались как-то русский, немец и h@hоl..." (вкінці, звичайно ж, всіх з великим відривом перемагає русссскій, дуже часто не якимись чеснотами, а своєю хитрожопістю й підлістю). Дивно було б, якби все це не впливало на дитячу й підліткову психіку, формуючи чергову безлику ментальну одиницю з її імперською зарозумілістю і презирством до інших народів.
Відома російська народна (насправді авторська) пісня "Во поле береза стояла" з дитинства вражала мене своїм змістом. У пісні журяться з приводу того, що "некому березу заломати". Саме так: не через те, що "некому березу сажати", а через те, що її "некому заломати"! Згадалася розказана мені колись історія з часів совка: київських ветеранів 2-ї Світової, дідусів і бабусь, на чергове 9 травня в якості винагороди повезли на екскурсію до Волгограду. Подивились вони там на меморіал "Родіни-матєрі", а потім попросили показати їм знамениту з часів Сталінградської битви, оспівану в пісні берізку, яка вистояла під вогнем, вибухами і градом осколків ("стоит в Волгограде березка — Попробуй ее позабудь"). Показали, але... Екскурсовод сказав, що минуле літо було дуже засушливе, тому берізка всохла. "Як це всохла? — обурилась київська бабуся, — Від неї ж недалеко до Волги, хіба не можна було полити?!". Мабуть, полити — не так цікаво, як "заломаті".
Але в повному варіанті пісні "Во поле береза стояла" цікавий її кінець. Там зажурена страждалиця все ж сама пішла "заломаті" берізку для того, щоб зробити з неї "три гудочка" і "балалайку". Здавалось би — ось воно, хоч якесь раціональне виправдання цього бажання нищити природу. Але далі — два варінти закінчення пісні. Перший — більш людяний, коли, граючи на тій балалаєчці, будять "милого":
"Встань ты, мой милый, проснися.
Ты, душа моя, пробудися,
Люли, люли, пробудися.
Вот тебе водица — умойся,
Вот те полотенце — утрися,
Люли, люли, утрися.
Вот тебе башмачки — обуйся,
Вот тебе кафтанчик — оденься,
Люли, люли, оденься..."
Але ж є й інший варіант, зовсім не такий гуманний:
"Стану я старого будити,
Встань ты, мой старый, проснися.
Люли люли, проснися.
Люли люли, проснися.
Борода седая пробудися,
Вот тебе помои — умойся.
Люли люли, умойся.
Люли люли, умойся.
Вот тебе рогожа — утрися,
Вот тебе лопата — помолися.
Люли люли, помолися.
Люли люли, помолися".
Підозрюю, що в орігінальному варіанті пісні в її кінці були обидва варіанти: молодому "милому" — "в башмачки обуйся, в кафтанчик оденься", а старому немічному — "вмийся помиями і здохни". Принаймні, це більше відповідало б російським народним сімейним традиціям з їхнім снохачеством і сімейними матюками батьків до дітей і дітей — до батьків. А ще чесніше останній куплет мав би взагалі звучати так:
"Вот тебе рогожа — утрися,
Вот тебе лопата — помолися.
Люли люли, в саван обернися
Вырой себе яму, помолися".
(Звісно, я знаю, що насправді то пісня від імені жінки, примусово виданої заміж за старого нелюба, — аналог української "Ой під вишнею, під черешнею". Але ж то все для спеціалістів-фольклористів, а діти сприймають її смисл саме як бажання зламати берізку).
А ось тема, начебто, весела і святкова — новорічна. Всім, мабуть, відомі слова з новорічної російськомовної дитячої пісеньки
"Маленькой елочке холодно зимой,
Из лесу елочку взяли мы домой".
Все, начебто, нормально. Але, як хтось слушно зауважив, ці слова по суті аналогічні таким:
"Маленькой рыбочке холодно в пруду,
Взяли мы рыбочку на сковороду".
А ось для порівняння слова з українського дитячого віршика на цю ж тему (автор — Олександр Олесь, до речі в колишньому СРСР був визнаний "ворогом народу"):
"Раз я взувся в чобітки,
Одягнувся в кожушинку,
Сам запрігся в саночки
І поїхав по ялинку.
Ледве я зрубати встиг,
Ледве став ялинку брати,
А на мене зайчик — плиг!
Став ялинку віднімати.
Я — сюди, а він — туди...
"Не віддам, — кричить, — нізащо!
Ти ялинку посади,
А тоді рубай, ледащо!..."
Контраст з "нєкому бєрьозу заломаті" разючий.
