В дитинстві було просто. Коли ми пацанами гралися в дворі у війну, то ділилися на «наших» і «не наших». «Не наших» зазвичай називали німцями. Німцями бути ніхто не хотів, тому кидали жереб. У Центральній і Східній Україні «наших» часто називали «русскіє». Ніхто особливо не протестував.
У сьогоднішніх українських пацанів з Києва, Тернополя, Харкова, Краматорська, Полтави теж все просто. Теж «наші» і «не наші». Але русскіми «наших» вже не називають. І «не наших» німцями – теж. Сучасні «не наші» якийсь час були навіть «Беркутом», а сьогодні – сєпарами, терористами і… русскімі. І навіть «російськими терористами». Часи міняються разом з героями. А діти, як завжди, щирі і спостережливі.
Дорослий світ надто заплутаний і складний для такого простого поділу. І коли дорослі починають по-дитячому ділити свій світ на «наших» і «не наших» за найпримітивнішими, зовнішніми ознаками – релігія, мова, національність, форма носа, то зазвичай виходить конфуз. Часто кривавий конфуз.
Колись російський імперський журналіст Олександр Невзоров застосував саме такий простий поділ у своєму телерепортажі про події у Вільнюсі в 1991. На касках імперських ОМОНівців він написав «НАШИ». Слід було розуміти, що ті, по той бік барикади, без касок – «НЕ НАШИ». Тому їх було не жаль. Їх можна було давити танком. Так їм і треба.
Пізніше бренд Невзорова оформили в Росії офіційно, заснувавши провладну молодіжну організацію «НАШИ». Просто й сердито: члени організації і ті, хто підтримує нашистські погляди і методи, – теж наші. Решту не наших можна давити танком.
У сьогоднішній Росії теж все просто й зрозуміло: за Путіна? – наш! Визнаєш росіян вищою расою, а відновлення й розширення Російської Імперії священною метою? – наш! Від українського прапора морщить, а від хохляцкой мовы перекособочує? – точно наш! По-хахляцкі говориш і пишеш в інтернеті (особливо на російських сайтах)? — не наш, бандера нєдорєзанная! Кажеш, Україна має право на власну політику? – не наш, ссуко! Не підтримуєш «возвращение Крыма в родную гавань»? – бля, який же ти не наш! Де там танк?!
Був час, в Україні з «нашими — не нашими» теж все здавалось простим. Говориш українською? – наш 100%. Російською? – не наш, москаляка!
А потім наш до кісткового мозку україномовний поціновувач глечиків, трипільських артефактів й українського бджолярства, поміняв на ті глечики, черепки і бджоли унікальний шанс Неньки безкровно вирватись з Імперії. А чорняво-білява пані Ротожоп взагалі перетирала антиукраїнські справи виключно гарною галицькою говіркою. В той час, як серед хлопців, що клали життя на Майдані, підозріло багато було тих, хто говорив російською…
Війна дезорієнтувала остаточно. Ну як тут не заплутатись: половина бійців-героїв говорять російською, а частина іншої половини – нешляхетним суржиком. Те ж – з волонтерами. Хіба ж можна дозволяти воювати з суржиком? Після таких ребусів у прибічників простих дитячих класифікацій задимились мізки, і вони на деякий час полишили благородну справу відділення овець від козлищ. А до декого, можливо, навіть дійшла древня істина «по ділам їх пізнаєте їх». Але ж це аналізувати треба: що робить, як робить і наскільки це потрібно країні? Та й самому ненці бути корисним чимсь, окрім шанування української граматики. А було ж так просто: «Добридень, хлопаки, слава Йсу, шо там з митниками? Домовились? Нинька вісім фур тре» на той бік доправити" — наш! "Привет, мужики, Слава Украине! Я вам тут броники притаранил!" — нє, не наш...
А з мовою як же? Та необхідна вона. Хоча б для того, щоб черговий північний "брат" не взявся рятувати "русскоязычных на Украине" без їхньої згоди.
Обов'язково повернемо нашу мову тим українським патріотам, хто з різних причин (особливо на Сході) був її позбавлений. Повернемо і розів'ємо власною високою літературою. Вітчизняними кіно, радіо і телебаченням, задавленими зараз чужими героями і північним попсо-шансоном. Повернемо спільною, пліч о пліч, боротьбою патріотів за Україну.
Є у мене знайома, повністю російськомовна. Якось при ній взявся лаяти північних "братів". А потім зупинився й питаю: "Тобі, мабуть, неприємно, що так про росіян кажу"? Обурилась страшенно: "Что ты такое говоришь?! Я же наша!". Зверніть увагу: не "ваша", а "наша"!
