Взагалі-то готував зовсім іншу статтю. Але так і не виклав. Не до часу. Останні події під Верховною Радою і всередині неї не дають спокою й заважають думати про інше. Тож треба, як кажуть психологи, закрити для себе гештальт. Не коментувати (коментарів і так вище маківки), не оцінювати (всім ясно: влізли в лайно, а визначати його сорт і консистенцію не бачу сенсу). Назріла потреба, хоча б для себе, звести все докупи і розставити основні акценти, давши відповідь на вічні питання: Що ж відбулося? В чому причина? Кого винуватити? Чого чекати? Що робити?
Пам'ятаю, як місяцями лунало: «Ви ще дочекаєтесь, скоти! Думаєте можете безкінечно красти й нахабніти, регочучи над народом? Дочекаєтесь, коли з фронту повернуться хлопці зі зброєю! Вони вже не будуть танцювати й співати на Майданах – вони просто зайдуть у ваші кабінети, вигребуть пачки доларів і діамантів з ваших столів. І поставлять вас в обісраних дорогих костюмах до стінки». І багато хто з нетерпіннім чекав цього моменту. Так от, ми всі дочекалися. Вони повертаються. З фронту. Зі зброєю.
Що, трохи не так сталося, як гадалося? Не зовсім так і не тих «поставили до стінки»? Ну, так це майже завжди так буває. Ви думали, це буде точкова акція по відстрілу нахабних злодіїв, зрадників і цинічних ригоподібних потвор, що наживаються на бідах України? Раскольніков колись вибудував бездоганну теорію про корисність і необхідність знищення гидкої і шкідливої для суспільства бабусі-процентниці. Але під час практичного втілення на порозі з'явився випадковий свідок – добра і безневинна Лізавета... Ось і в нашому випадку акуратної хірургічної операції з очищення суспільства не вийшло.
І це тільки початок. На жаль. Можна собі уявити, що буде, коли тисячі Ігорів Гуменюків, щиро вболіваючих за долю України, стануть повертатися зі Сходу. З хронічним стресом і бойовим посттравматичним синдромом. Зі своїми спрощеними уявленнями про справедливість і кару – уявленнями, які допомагали їм вижити під вогнем, коли противник ясний і зрозумілий. З гранатами й автоматами, а можливо навіть – з танками і системами залпового вогню.
То хто ж відкрив скриньку Пандори? Гуменюк з гранатою в кишені? Ті, хто закликав по інтернетах до кари зрадникам і новим-старим кровосісям? Політики, політологи й різноманітні аналітики, що вбивали думку про це у свідомість гуменюків? Чи ті політсили, що не бачать зараз перед собою нічого, окрім виборів і омріяних депутатських мандатів, для чого всі засоби згодяться? Якісь анонімні провокатори, що втілюють задум Путіна з розхитування зсередини нашого суспільства, чи хочуть цим кривавим актом відволікти його від здачі державних інтересів? Мабуть, всі з перелічених трохи доклалися, включно з останніми (якщо це мало місце).
Але зараз – про найголовніших, на мою думку, винуватців. Пам'ятаєте трактор під Адміністрацією в кінці 2013? Ряди міліціонерів, флайери й ланцюги по їхніх головах? І одного депутата, що, вилізши на трактор, закликав не провокувати й намагався вгамувати пристрасті?
Обійнявши найвищу державну посаду, той депутат чомусь забув про свій заклик «Не провокувати!». А як ще назвати це силове продавлювання змін до Конституції, коли половина залу волає «Ганьба!», а 90% народу за стінами Ради взагалі не в курсі, що відбувається? Коли чую, як люди питають: «А що воно таке, та децентралізація, той „особливий статус“ чи як воно там? То добре чи погано?». В умовах інформаційного дефіциту (точніше, вкрай суперечливої інформації) люди, навіть найпатріотичніші, ведуться на найпростіші, чисто емоційні пояснення – «Зрада!», «Злив національних інтересів!».
Між тим, недурні аналітики переконливо доводять, що ті конституційні зміни – насправді дуже хитра шахова партія проти Путіна з ціллю загнати його у цуцванг. І одночасно консолідуватись з Заходом у його тактиці чи то «Анаконда», чи то «Варан» щодо Росії. Що ті зміни до Конституції про децентралізацію чисто номінальні і насправді нічого не міняють на практиці для захарченків-плотницьких-гіві-моторол і для довбанутих на всю голову мешканців ОТСОСу. Як і для їх покровителя з Кремля. Зате дають Україні черговий дипломатичний козир у цій напруженій шаховій партії, показуючи західному обивателю, хто насправді хоче миру, а хто – агресор і шулер. І тим самим даючи західним урядам привід і можливість посилити проти цього шулера санкції.
Хай так, але хіба це не означає, що потрібно оголосити референдум з цього питання, детально роз'яснивши цю думку народові? Що, кажете, не потрібно достроково розкривати карти і відкривати секрет нашої тонкої гри? Та киньте, це вже давно секрет Полішинеля. І розкривають цей «секрет» щоденно й інтернет-блогери, й аналітики, і всі, кому не ліньки.
Чи може наші західні партнери не зрозуміють зволікання з поясненнями-референдумами, коли час не жде? Якраз у цьому питання Захід чудово зрозуміє. Хай спробує будь-який західний уряд протягти зміни до Конституції, не врахувавши думку своїх виборців, свого народу, не порадившись з ним. Тому дадуть добро.
Тоді в чому причина такого поспіху з ламанням незгодних через коліно? Дивився те засідання під керівництвом Гройсмана, з Порошенком, що ховався у його кабінеті, так і не вийшовши до зали, і ловив себе на одній думці. Дуже схоже на голосування за драконівські закони 16 січня 2014. З Рибаком, Чечетовим, ґвалтом у залі, з поспішною ухвалою і закриттям засідання. І пояснення напрошується одне – не потрібна владі думка народу. Рилом не вийшли, інтелектом не дозріли до рівня «законотворців». Які краще знають. То чим ви відрізняєтесь від Януковича? Той теж думав, що народ нікуди не подінеться – «проковтне» його танець в напрямку до Євросоюзу з незрозумілими фуете і фінальним розворотом на 180 градусів. Не проковтнув… Думаєте, зараз проковтне?
Дехто каже, що навіть якщо Президент щодня буде виступати з посланнями й заведе щоденну колонку у Фейсбуці, це приведе лише до того, що у народу з'являться нові приводи його критикувати. Дуже можливо. Але хто ж у тому винен? У народу маса приводів для критики Президента. І зовсім не через те, що він нечасто доносить до народу своє слово. А через те, що слово це з ділом розходиться. Що обіцянки не виконуються. Що винуватці трагедій під Іловайськом, ДАП, Дебальцево не те що не покарані – навіть не названі. Що у кріслі прокурора – людина, яка ніколи не стане реформувати Прокуратуру, а веселі судді, які раніше судили майданівців, зараз судять волонтерів. І жодного пояснення. То може Президентові час над цим задуматись?
Хронічні недомовки, невиконання обіцянок, незрозумілі і ніяк непояснювані дії влади чи навпаки – відсутність своєчасних і адекватних дій в ситуаціях, коли кожному ясно, що вони необхідні, назріли й перезріли, – все це веде до накопичення недовіри й соціального невдоволення. І рванути може у будь-який момент. Вже почало.
Фурункул не лікують примочками, пігулками чи мазями. Необхідно забезпечити відтік накопиченому гною, проводячи постійний дренаж. У важких випадках – з постійним контролем за розвитком процесу для попередження ускладнень. Інакше – сепсис і смерть.
