site.ua
новачок

Прочитав статтю про Земфіру, яка попросила прибрати на своєму концерті український прапор, чим заслужила прокляття українців, які захоплювались нею, коли вона раніше цим прапором обгорталась:
https://site.ua/oleksandr.aronets/3241-zemfira-dal.... Автор зачепив важливу тему. Я хотів було прокоментувати, але якось непомітно замість цього написалась стаття.

Можна було б передати її зміст коротко: е перебільшуйте прихильність до України з боку російських громадян, особливо тих, що досі проживають в Росії. Навіть найкращих з них. Навіть українців за походженням. Правильна позиція - недовіра апріорі до моменту, доки не будете впевнені в людині. Але навіть тоді не варто поспішати вірити на 100%".
Хто з цим згоден, може далі не читати. Хто не згоден або чекає аргументів - прошу:

Давайте подивимось тверезо на рідкісний екземпляр - чесного, розумного і совісного росіянина, що не піддається зомбуванню і бачить світ адекватно. Дії Росії в Україні він сприймає як злочинні й антилюдські і логічно стає в опозицію. І тут його підстерігає ряд жорстоких зовнішніх і внутрішніх конфліктів:

Наш унікальний росіянин в Росії змушений ходити по вулицях з зомборекламами й транспарантами про "вставание с колен" і "Кримнаш" і не впускати це у себе.

Краєм вуха слухаючи телевізор з іншої кімнати, переглядаючи пресу чи заходячи в інтернет у пошуках навіть суто спеціальної інформації, він весь час має бути готовим поставити блок зомбогіпнозу про "распятых мальчиков". З часом це стає звичкою і проходить на автоматі, але енергію однак краде.

На роботі, на вулиці, в компанії він змушений контактувати з оточуючими, в більшості своїй неадекватними запутінцями, переконаними кримнашистами й ворогами "укрофашистів". І якось вибудовувати це спілкування без конфліктів і биття морд, тобто "бути Штірліцем у ворожому оточенні".

А якщо у нього сім'я і діти (які особливо легко піддаються впливу ЗМІ, інших дорослих і однолітків), то зовсім не факт, що вони будуть його однодумцями, можливо - ідеологічними противниками чи навіть ворогами. Звичайно, ставитись до цього нейтрально неможливо - йому потрібно буде доводити, переконувати, сваритись з найріднішими людьми і страждати від нерозуміння.

Відпочивати душею з друзями - однодумцями? А чи багато їх у нього буде в сьогоднішній Росії? І головне - де гарантія, що хтось з них одного чудового ранку не відкриє своє нове, інше обличчя? Що не назве колишнього друга п'ятою колоною і не напише на нього донос "куди треба"? Російський поет Андрій Орлов (Орлуша) на запитання, як йому живеться з його проукраїнською позицією в сьогоднішній Росії, відповів колись, що у нього немає проблем, бо він спілкується тільки зі своїми друзями, з якими в нього абсолютне взаєморозуміння. А трохи пізніше написав, що дехто з його колишніх друзів неочікувано став йому заклятим ворогом.
Я сам кілька разів обламувався з колишніми російськими друзями, які здавались ну настільки адекватними... Дуже страшно і тяжко раптом побачити незнайому морду лиця у тих, кому беззаперечно вірив. Уявіть, що ви про щось запитуєте свою сестру, вона повільно повертає голову... і ви бачите перекошене, вигниле обличчя зомбі, більма на очах, а з обламаних зубів капає кров.

Вже не кажу про реальні тюремні перспективи, які можуть загрожувати тим, хто навіть в рамках Конституції висловить незгоду з канібальською політикою своєї країни.

Всі ці конфлікти тиснуть на психіку нашого унікального росіянина, хронічно не даючи розслабитись, бо в цьому стані і в цій атмосфері потрібно жити, працювати, виховувати дітей і спілкуватись місяцями й роками.

Тому зрозуміло, що багато хто намагається якось той психологічний тиск соціуму послабити. Це можна зробити, чимсь поступившись. В результаті багато хто з цих чесних людей, в душі співчуваючи Україні, намагається не озвучувати своєї позиції відкрито. Вони підтримують Україну на своїй кухні, у своїй вузькій компанії чи "тихо сам с собою", але українцям з тієї підтримки - нуль користі. А більшість з тих, хто наважувався на якісь публічні акції, при різкому підвищенні дискомфорту від них, стрибне в кущі. Як Земфіра.

Звісно, є й такі, хто готовий заради торжества істини пожертвувати матеріальним і соціальним комфортом, кар'єрою, сім'єю і навіть власним життям. Проте таких людей в соціумі дуже мало, переважна більшість - зовсім не такі епічні герої. Але ймовірність того, що російський симпатик України готовий буде страждати за неї дуже мала не лише з цієї причини. Бо найтяжчі конфлікти - внутрішні, а найскладніші бар'єри - підсвідомі.

Будучи чесною, розумною і совісною людиною, наш персонаж, бачачи реальність, повинен стати на бік України, зненавидівши свою країну - вбивцю і агресора. Але він народився чи давно живе в Росії, казки, міфи, сама "аура" цієї землі осіли у підсвідомості, він інтегрувався в це суспільство, зробив кар'єру, обріс контактами й зв'язками, емігрувати не збирається (чи просто не має можливості).

Він змушений жити в країні, яку повинен ненавидіти на свідомому рівні і одночасно відчуває спорідненість на рівні підсвідомого. Це створює дикий етичний дисонанс, оскільки зненавидіти власну матір (якою б поганою вона не була) і "поміняти" її на іншу (навіть якщо ця інша права і потерпає від його власної жорстокої маман) неймовірно важко. Переступити через цю внутрішню заборону навіть в ім'я істини майже неможливо для звичайної людини.

На таке здатні лише такі, як Валерія Новодворська, яка змогла піднятись над вузько-державним, відкинути вбиті у кожного росіянина імперські принади, звільнитись від підсвідомих пут національно-родинного і чесно служити лише Правді і Справедливості. Але то, мабуть, чи не єдина на 140 мільйонів росіянка, якій я беззаперечно вірив. І вона вже в кращому зі світів (земля їй пухом).

Висновок простий: хоча Україна зараз у важкій, страшній ситуації, і наші люди підсвідомо чекають протягнутої руки союзника, не поспішайте повністю відкривати душу для друзів-однодумців з Росії. Не тому, що вони підло готуються вас зрадити, а тому, що в душі вони однак лишаються дітьми своєї країни. Ворожої нам країни. І шанс зустріти серед них нову Новодворську мікроскопічний. Це не означає, що з притомними, чесними росіянами не потрібно співробітничати і координувати спільні антипутінські зусилля - дуже навіть треба. Я дуже ціную підтримку України з боку Саші Сотника, Андрія Макаревича, Степана Демури, Костянина Борового, Лії Ахеджакової, того ж Орлуші і ще багатьох... Я вдячний їм за це.
Але все ж не поспішайте очаровуватись. Щоб потім боляче не розчаровуватись.

Нічого особистого - просто техніка безпеки.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація