Вкотре прозвучала відповідь на питання: «а що, якби ми не чинили завзятого опору?»/"Чи могли ми уникнути таких наслідків війни?"
Все те, що ті створіння зробили з Київщиною.
Весь завданий біль. Всі невимовні жахіття.
Мали зробити з усією Україною, але не зустрічаючи опору українців. Куди би дісталися їхні гидкі руки. Куди вже дісталися.
До Ірпеня, до Бучі, Гостомеля на Київщині. До Чернігова, до Маріуполя, до Сумщини, Харківщини..
Можливо без таких руйнувань. Будівлі були би більш цілішими, ніж сьогоднішні житлові комплекси Ірпеня та Бучі. До певного часу. Але не люди, і не тварини. Своєю жорстокістю мерзотники "виривають" серце з кожного. Проте не усі серця здатні витримати мученицьких страждань. Як вижити і як вони вижили в такому пеклі?
Російські окупанти проявили свою химерну та насильницьку сутність, відкрили свою "загадочною русскою душу", яка була з ними завжди — До знищення всього живого!
Це їхнє справжнє існування, яке позбавлене іншого сенсу, ніж вчинення вбивств, викрадення, терору, ґвалтування та винищення.
До них немає жалю. Є тільки жага помсти з пекельними вогнями.
В звільнених містах та селах ті, хто вижив радіють хлібу. І плачуть. Як таке можливо?
На вулицях спочили люди. Вони застигли навічно. Тому-що, це таки можливо.
Людей катували. Людей ховали. Братські могили — від "старших братів", від "другої армії Світу, яка виконує свій обов'язок", "від триєдінава/однаво народа с общєй історієй" та усієї імперської маячні, яку колись втовкмачували нам роками за допомогою серіалів, фільмів та концертів.
Просто додам, що пропагандистський фільм який виправдовував дії РФ у війні проти Грузії(Сакартвело) заразом транслювали на українському телебаченні.
І ось тобі "вєлікая русская культура" — тримай у спину кулю!
Чи в затилок, з зав'язаними руками за спиною, як в Мотижині. Як в Бучі. Де ще? Скільки ще невідомих, вчинених звірств чекають свого часу, щоб стати відомими і скільки їх буде й надалі?
Вони забирали у них все. Вривалися в домівки, де кожна річ — своя. Створена з любов'ю. Невід'ємна частинка рідного, та ніяк не чужого. Знищуючи кожен дім, кожну вулицю. В бажаному для життя передмісті Столиці донедавна була серйозна проблема — інтенсивність легкового транспорту, проблема з закладами освіти та шалене будівництво — будова за будовою.
Велика кількість людей, батьків та дітей. Життя кипіло. Тепер там нікого. На вулицях оселилася біль, а біля будівель з'явилися хрести.
2 квітня Київщину цілковито звільнили від російських окупантів. Попереду важка робота з ідентифікації тіл, розмінування та відновлення геть усього. Та не всі мешканці зможуть повернутися після такого.
Не всі будинки відбудуться вмить.
Не всі батьки поведуть дітей до шкіл.
Не всі будуть живі.
Росіяни звинувачували нас в геноциді. І влаштували його самі.
Росіяни звинувачували нас в нацизмі. І стали гіршими за них.
Росіяни звинувачували нас в тому, а "де ми були всі ці 8 років?"
Та от тільки де були ті, хто виростив таких вбивць та гвалтівників? Які захоплювали Крим? Які влаштували донецький концтабір "Ізоляція" на вулиці Світлого Шляху? Які у такий страшний спосіб знищують українців?
До цього шляху вони прагнули?
Мовчання та байдужість породжує зло, потурає йому за відсутности будь-яких дій які би перешкоджали цьому. Але ви маєте зрозуміти одне: не все так однозначно!
І знайдуться чимало прикладів, які виправдовуватимуть таку бридку позицію, чи то пак її відсутність, що є не менш гидким та жахливим за російських окупантів зі зброєю.
> Я не за путіна — ми поза політикою!
> Нам і так важко без спотіфаю, ікеї чи інстаграму!
> Ми не хочемо зважати на війну, а тепер вже на геноцид українців.
Водночас вбивця знайде будь-яке виправдання задля вчинення нового зла. Та жодного виправдання для вбивці не може бути.
Жахливу "війну путіна" зараз бачить увесь Світ. Кожен новий твіт, кожне відео, фото закарбоване назавжди та передається миттєво. Ось тільки Світ ще не здогадується наскільки багато цих путінських двійників: щонайменше 140 мільйонів, та на 18 тисяч менше, ніж 24 лютого. Адже самотній путін за довгим столом сидить у кожному з них і чекає своєї миті. І винен — кожен з них. Та жоден — поки не визнає вини. Адже за путіна ніхто не голосував, ніхто не стріляв, усі були на навчаннях і ніхто з них не був росіянином.
Зі світанком постав новий, кривавий від війни, ще один день спротиву, який дарує життя тим, хто ще має жити. За нас боряться наші захисники. Живіть..
Фото на обкладинці — Антон Сененко.
