Днями неформальний клуб блоґерів зустрічався з Борисом Ложкіним (раніше подібні зустрічі були з різними міністрами та їхніми заступниками, а також іншими посадовцями). Про цю зустріч детально вже написали мої колеги по цьому «клубу», я спеціально зібрав чотири різних дописи у себе на стіні, щоб ви не шукали (наприкінці ви знайдете повний перелік, дякую Александр Бродский за зібрання).
Бориса я знаю майже 20 років і вважаю надзвичайно талановитою і сильною людиною. Через мою таку щиру симпатію писати про нього не буду, бо упереджений. Так само не буду розлого писати про контент зустрічі, бо ви вже, напевно, прочитали в інших джерелах. Ну, дуже коротко:
— антикорупційний прокурор призначений, антикорупційне бюро починає роботу;
— президент вніс судову реформу, я про це вже писав; Карл Волох вважає, що суспільство в такій версії реформи отримає все, чого бажає, а деталі пропишуться на рівні законів;
— приватизацію треба проводити швидко і прозоро, із залученням західних радників;
— оплату праці чиновників треба збільшувати, донори готові дати гроші;
— податкова реформа має бути рішучою;
ну і так далі. Всі реформи готові, залишилося зробити. Або, як каже один мій товариш, будинок готовий, залишилося побудувати. Негайно й розпочнемо.
Отже, якщо не писати про особу Ложкіна та про гарні новини, які він розповів, то чому ж я це пишу? Щоб поділитися враженнями.
Враження такі. Команда президента дуже добре розуміє, якого тигра осідлала (правда, не факт, що це розуміє сам президент). Суспільство напружене, зле, розчароване і готове до дій. Натомість успіхів, від яких суспільство скаже "wow!", є дуже мало. Доведеться ще трохи зачекати, каже Борис.
Примарна соціальна стабільність не є заслугою влади, радше це прояв довготерпіння народу. Борис це розуміє і цитує Івана Міклоша, який казав: чого ви нервуєте, ми у Словаччині за 8 років все владнали. Наше суспільство вимагає набагато більшого, ніж може зробити політична система, заточена на збереження статус-кво і запобігання швидким змінам, із дуже демонополізованою владою, розпорошеною між президентом, парламентом і урядом. Суспільство вимагає більшого і просто зараз.
На щастя, «настоящих буйных мало», тому ніхто не веде народ на штурм Банкової. Це означає, що у нас є шанс, дотиснувши президента, уряд і парламент на рішучі зміни, а також власноруч розробляючи та втілюючи ці зміни, обійтися без другого етапу революції. Поки що є шанс.
Але для того потрібні символи перемог, quick wins. Прості речі, які можна показати людям, аби подовжити кредит довіри ще на кілька місяців. Ви знаєте, про що мова. І вони також знають. Всі ключові проблеми мають імена і прізвища.
Президентові не хочеться робити щось під тиском. Навіть під тиском свого власного суспільства. Загалом це похвально: країні у війні та кризі не потрібен слабкий президент, що хитається туди, куди вітер дме. Але в усьому має бути золота середина. Бо попередній президент був дуже сильний і не хотів нічого робити під тиском, аж поки не опинився в Ростові. Політик має чітко розуміти, де межа між вимогами сотень чи тисяч людей, що мають специфічний інтерес (можливо, корисливий), і вимогами сотень тисяч і мільйонів, які вже не можна ігнорувати.
Нам не потрібен ні податковий майдан, ні судовий, ні майдан пацієнтів без ліків. Ще одного масового протесту країна може не витримати. Але для того треба прислухатися до вітру, який доносить слова з Майдану, поки той вітер тихенький і не перетворився на бурю.
А ключове, що для цього потрібно, — зрозуміти, що Майдан був справжній. Що суспільство змінилося. Що це воно перемогло диктатуру, а не реєстрова опозиція та новообрані високопосадовці. Що це армія, добробати і волонтери зупинили агресора, а не Генштаб. Що трансформація держави не завершена (а подекуди не розпочата). Що дороги назад нема, так само як нема шансу заморозити все і зупинити історичний процес, що зветься модернізацією. Що зубну пасту можна вичавити, але не можна після того засунути назад. Що основними союзниками є не олігархи, а активне громадянське суспільство. Еволюція краще революції, але для того еволюція має бути стрімкою.
Сьогодні о 16 ті самі блоґери запрошені до президента. Ну, побачимо.
------------------------ інші публікації про цю зустріч ------------------------
1. Павел «Паштет» Белянский.
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=200854603587084&id=100009876378400
2. Виктор Пузанов
https://www.facebook.com/v.n.puzanov/posts/798273706965679
3. Алиса Пивоварчик.
https://www.facebook.com/AlisaPyvovarchyk/posts/526703834163675
4. Бачо Корчилава.
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1013814468674802&set=a.444428768946711.107243
5. Виктор Трегубов
https://www.facebook.com/victor.tregubov.5/posts/1023603544326513
6. Ирина Коротыч
https://www.facebook.com/irina.korotych/posts/1033835473334917
7. Ярослав Матюшин
https://www.facebook.com/yaramatjushyn/posts/1524294547896285
