Свято спонукає задуматися, що це насправді означає — незалежність України.
Історія почалася тоді, коли Велика французька революція вперше проголосила ідеї рівності, свободи і братерства, а водночас Американська революція запропонувала абсолютно новий тип держави (ці дві події надихали одна одну). Старі принципи побудови країн на основі монархічних династій мали піти в минуле, натомість виникла нова, абсолютно революційна ідея: в одній країні мають жити разом люди однієї національності. Революційність цієї ідеї, що отримала назву націоналізму, важко переоцінити. Це зараз вона здасться не просто самоочевидною, але й єдино можливою. Але для людини того часу було майже неможливо уявити, звідки візьметься влада, як не від Богом даного монарха, так само як незрозумілою і неприйнятною була ідея, що дворяни, церковники, міщани та селяни однієї країни можуть мати між собою щось спільне.
Французька революція завершилася поразкою, але процес руйнування старих імперських кордонів в Європі був незворотнім. Адже таким чином модернізація Європи, що вже понад два століття бурхливо йшла в економіці, культурі, духовному та інтелектуальному житті, вирвалася у сферу політики і держави. За півсотні років Європою прокотилася хвиля нових революцій, що отримали назву «Весни народів». Німці та італійці бажали зламати старі кордони і побудувати національні держави. Угорці, поляки та румуни прагнули відновити втрачене, пам'ять про яке ще була жива. Чехи, хорвати та словенці стверджували, що вони не гірші за інших і також мають право на власну державність.
Ця хвиля захопила й австрійських русинів. Водночас за сотні міль на схід нащадки козаків мріяли про Україну, втрачену після ліквідації Гетьманської держави. Хвиля пам'яті про минуле, народжена у Полтаві та Харкові, зустрілася з хвилею надії на майбутнє, народженою у Львові та Чернівцях. Із заходу прийшла ідея прав людини, націоналізму та демократії, зі сходу назустріч їй рушила українська модерна культура, яка щойно почала з'являтися, її першим паростком стала «Енеїда» Котляревського. Хвилі зустрілися. Потужний імпульс, що виник тоді, не змогли зламати ні кордони, ні війни, ні заборона мови, ні русифікація та Голодомор.
Ми до кінця не усвідомлюємо унікальність цієї історії за європейськими мірками: люди, що жили по різні боки імперських кордонів, ніколи не мали спільної держави, говорили несхожими діалектами і навіть були вірними різних конфесій (а це в ті часи було першою ознакою несумісності), та й загалом мали дуже небагато спільного — раптом вирішили, що вони є один народ.
Це не було рішення, прийняте всіма і водночас. Малоросійська ідея «трьох гілок одного народу» була досить популярна серед тогочасних еліт на Сході, адже ці еліти внесли значний, якщо не вирішальний внесок у творення Російської імперії. Так само на Заході були популярними ідея «віденськості» (австрійської імперської ідентичності, надзвичайно привабливої на той час) та польській націоналізм, в якому русини розглядали себе як частину польської нації.
За словами Бенедикта Андерсона, одного з визначних дослідників націоналізму, нації є уявленими спільнотами. Люди доходять висновку, що вони є один народ, ґрунтуючись на ідеях території, мови, культури, історії, і далі вже тримаються разом, відчуваючи спільність. Але ж мова є континуум діалектів, певні українські діалекти ближчі до словацької чи білоруської, ніж до інших діалектів української. Територія також складний чинник: де вона починається і закінчується? Легше тим, хто живе на островах чи за горами. Культура розмаїта ще більше за мову, а історія вимагає спільності, якої часом марно шукати.
Тому територія, мова, культура та історія стають допоміжними чинниками тоді, коли спільність визначається за цінностями. Для українців такою цінністю від початку виникнення ідеї української нації була свобода й гідність (нерозривна пара). Не буде перебільшенням сказати: там, де ідея свободи й гідності вища за ідею імперії, там є Україна.
Рух до Модерну, який з'явився тоді на наших теренах, пройшов випробування ХХ сторіччям. Дві невдалі спроби створення держави на руїнах двох світових воєн. Врешті падіння імперії, але боротьба не завершилася 1991 року. Україна отримала формальну незалежність, свій герб і прапор, гімн та визнання іншими державами. Але вона залишалася постколонією, надзвичайно залежною від напіврозпалої, напівзбереженої імперії як у політиці та в економіці, так і в культурі та релігійному житті.
Адже при всій повазі до внеску українського дисидентського та націоналістичного руху, не будемо забувати, що формальна незалежність була отримана Україною внаслідок розпаду СРСР. Основну роль у цьому процесі грали старі комуністичні російські та українські еліти, які побачили для себе можливості, пов'язані з демонтажем Радянського Союзу. На той момент ще не сформувалось громадянське суспільство, готове захищати Україну, і якби розпад не був мирним, хтозна, як би склалися наступні події. Довга українська модернізація мусила пройти ще один, важкий і важливий етап.
Україна здобуває свою фактичну незалежність лише зараз, у ході Революції Гідності (не випадкове слово) та Війни за незалежність, антиколоніальної та антиімперіалістичної по суті. І цього разу маємо дійсно широкий народний рух: активне громадянське суспільство, новонароджена українська армія, волонтери, реформатори, добровольці. Цього разу ми мусимо нарешті завершити модернізацію країни — рішучі економічні та соціальні реформи, що призведуть до зростання нової економіки та людського капіталу, отримання свого місця в Європі та світі.
А завершити хочу цитатою із ще одного класика націоналістичних досліджень, Адріана Гестінгса: «Навіть якщо націю творить держава, вона стає нацією лише тоді, коли відчує свою вищість над і супроти держави». Ідея свободи і гідності творить сьогодні розмаїту українську політичну націю з етнічних українців і росіян, киримли та євреїв, грузинів та вірмен тощо. Бо ідея свободи і гідності вища за етнографічні розбіжності чи навіть приснопам'ятне «мовне питання». Люди живуть разом тоді, коли мають задовільну відповідь на питання, навіщо вони живуть разом, а культура і мова служать їм у цьому спільному житті, так само як кордони і держава. Якщо цей рух розпочався, його не спинити ні імперським посіпакам, ні місцевим корупціонерам та олігархам.
Там, де ідея свободи й гідності вища за ідею імперії, там є Україна.
