Валерій Пекар: Карта змін в Україні за останні 100+ днів

Цей документ є продуктом спільної роботи учасників та учасниць конференції «Уроки війни і майбутня відбудова країни та суспільства», що відбулася на спільній платформі НаУКМА та УКУ 9 червня 2022 року. Це попередній виклад спільних напрацювань задля подальших ґрунтовних обговорень, у тому числі на наступних конференціях.

Документ за матеріалами спільної творчої роботи учасників та учасниць конференції підготували: Михайло Винницький, Оксана Кулаковська, Надія Кобиляк, Валерій Пекар, Віталій Руденький. Також допомагали у проведенні творчої роботи Костянтин Пересєдов, Катерина Скороход, Антон Суслов.

Політика та інституції державної влади

Маргіналізація та зменшення впливу антиукраїнських (проросійських) сил – як на рівні національному / державному (Верховна Рада України), так і на рівні місцевого самоврядування.
Бачимо на всіх рівнях консенсус щодо подальшої інтеграції України в ЄС.
Зник основний суспільний розрив – між нібито проукраїнським Заходом та проросійським Сходом, який визначав політичний ландшафт у країні останні майже 2 десятиліття.
Змінився дискурс щодо Криму – тепер він обговорюється у контексті нового порядку денного, а саме необхідності військової деокупації всіх окупованих територій.
Децентралізація підтвердила ефективність – багато рішень швидкого реагування ухвалюються та здійснюються на рівні регіонів.
Проте з'явилася й загроза – політичної лояльності як чинника бюджетного фінансування з центру для органів місцевої влади.
Помітне скорочення держави в певних сферах на користь фокусу в безпеці.
Зростання довіри до Збройних Сил України та органів місцевої влади.
Посилення співпраці державних інституцій та громадських ініціатив, зокрема волонтерських ініціатив, пов'язаних з вирішенням гуманітарних питань.
Поділ людей на тих, хто любить Україну та ні (бл. Любомир Гузар) – йдеться не про ставлення, а швидше про конкретні дії на користь країні.
Стала видимою спроможність чи / та неспроможності органів державної влади. а також посилилося розуміння функцій, які останні виконують.
Зменшення цифрової прозорості державних органів (закриття реєстрів тощо).
Посилення ризику узурпації влади, який виражений у кількох напрямках (див. нижче).
Атака на медіа – вибіркове закриття каналів.
Легітимація ручного керування в органах державної влади.
Скорочення ролі Парламенту та Уряду, з одночасним посиленням Офісу Президента.
Міжнародна «сакралізація» президента (відповідно вибудувана інформаційна кампанія).
Проактивна зовнішньо-політична риторика (у т.ч. добра робота Міністерства закордонних справ).
Заява на геополітичну суб'єктність.
Заява на членство в ЄС як конкретна дія. Як результат – отримання статусу кандидата в члени ЄС (оновлено після конференції).
Формування запиту на етичну рамку політики.
Посилення інституту репутації.
Посилення дискурсу про національну ідентичність.

Соціальні відносини та неформальні інституції

(йдеться про зміни у «неписаних правилах» взаємодії між людьми у суспільстві)

Збільшилась міжособистісна довіра та довіра до сектору безпеки, але не обов'язково до інших секторів відповідальності держави.
Суспільне визнання сектору безпеки та оборони (цінуємо їхній професіоналізм).
Збільшилося бажання й реальні дії із взаємодопомоги індивідів у суспільстві.
Самодіяльність / активізм.
Благодійництво – масове явище.
Зміна ставлення до знедолених.
Солідарність щодо ідентичності – бути українцем стало універсально привабливим (залишається питання, чи ця солідарність тимчасова).
Усвідомлення ворога – нові маркери «свій»-«чужий"
Привласнення країни – збільшення громадянської свідомості й соціальної відповідальності.
Збільшення запиту на гендерну рівність.
Сімейні випробування, пов'язані з переміщенням й активністю у Збройних силах України.
Поява Територіальної оборони.
Окрема роль українців за кордоном (не лише як заробітчан).
Низова горизонтальна дипломатія через соціальні мережі та особисті контакти.
На рівні свідомості всі мають бути агентами змін, щоб була перемога.
Монополізація державою інформаційного простору.
Інформаційна політика замінила реальність (не знаємо кількість загиблих тощо) + інформаційний вакуум + самоцензура.
Поява світового українства – впізнаваність українців по всьому світу («українці – бренд").
Світове українство себе проявило – змінюється ставлення в Україні до тих за кордоном, хто не є громадянином, але ідентифікує себе як українець.
Усвідомлення блага мобільності.
Поява феномену "двічі внутрішньо переміщених осіб" (2014 і зараз).

Мислення, ідентичність, культура

Стало більше української мови в публічному просторі. Більше людей зголошуються демонстративно перейти на українську, більше української мови під час обслуговування.
Мілітарна культура почала пронизувати все глибші прошарки суспільства. Під мілітарною культурою маються на увазі рольові моделі, володіння зброєю, практики та обізнаність щодо різних озброєнь.
Стало менше проросійської ідентичності. Українці навчилися "канселювати" російську культуру та експортувати цей "канселінг".
Оновився пантеон героїв Повернення історичної пам'яті. Мова йде про те, що події російсько-української війни підняли з пам'яті архетипи, які до того раніше не були зрозумілі. Зокрема, нове прочитання отримали геройські вчинки українських вояків та діячів в минулому.
Зросла підтримка проукраїнських церков, зокрема Православної Церкви України (ПЦУ), знизилась до критичного рівня підтримка церкви, пов'язаної з Москвою.
Голос культурних дієвців став на Заході суб'єктним. Нашим діячам є що сказати і вони впевненіше стали говорити, але залишається проблема перекладу деяких наших досвідів на мову зовнішніх авдиторій.
Зросла територіальна мобільність населення: відбулася велика зустріч українців з українцями. Багато людей відкрили для себе регіональні культурні пласти, соціальні групи та спосіб думання одне одного. Розпочалась суб'єктивізація українського півдня та формування його ідентичності. Він відкрив себе для себе, а Україна почала його виокремлювати в собі.
Українці "розчаклували" свій образ західного інтелектуала. Фіксуємо кризу західної інтелектуальної думки. Інструментарій західного інтелектуала надто бідний для осмислення останніх подій в Україні.
Збільшився загальний запит на сенси. Тут мається на увазі – зріс інтерес до тяглих речей, до історії, українці відкрили для себе силу концептуального думання. Точно так само, як це зробили народи Заходу після Другої Світової війни.
Є відчуття, що сталося зростання психологічної та медіаграмотності. Однак ця теза не викликає одностайної підтримки. Суспільна фрустрація тих, хто виїхав за межі країни, а також тих, хто міг би, але не є зараз там, де відбуваються воєнні дії.
Зменшився розрив між виникненням ідеї та її реалізацією – "нація doer"ів". Це бачиться як мікс двох відчуттів – субʼєктності («я маю діяти") і невизначеності («завтра невідоме").
Зростання особистої відповідальності перед суспільством.
З'являється нова форма культурного тексту – меми. Складні речі вчимося виражати у дуже простих формах.
Багато людей усвідомили себе українцями.
Зростання прихильності до НАТО. Українці почали відчувати себе європоцентричними, частиною західного клубу держав. Те саме сталося по відношенню до України з боку інших держав.
Українці вивчають іноземні мови й інтенсивно знайомляться із західними досвідами та практиками.
Іноземці вивчають українську.
В Українців значно зросло розуміння цінності свободи та демократії.
У суспільстві притупились старі лінії суспільних розколів, але з'явилися нові: воювали – не воювали, виїхали – не виїхали, сприймають війну емпатично – закрилися від війни тощо).
В суспільстві відбулася легітимація колективної відповідальності (передусім щодо росіян, проте не лише). Українці пробують експортувати цю легітимацію за межі своєї країни. Зокрема опонують думці, що винуватець у війні лише путін.
З'явилося відчуття тотальної й неуникненної загрози – немає безпечних місць. Ніхто не має гарантії безпеки. Реакційна культура (фіксування факту). Відбувається дуже активне документування подій. Війна триває в режимі реального часу.
Сталася велика зустріч українців і Європи та світу (двоїсті впливи на європейську ідентичність українців: з одного боку, українці масовіше й глибше пізнали Європу; з іншого – розвінчали деякі міфи щодо Європи).
Фіксуються зміни відчуття меншовартості українців перед Заходом. Щодо глибини та доконечності цієї зміни виникли дискусії.
Спостерігається велика суспільна травма (ефект залежатиме від того, коли і якою буде перемога).
Усвідомлення мови безпеки, характерної для старших поколінь («мирного неба", "доброї ночі" тощо). Всі ці слова отримали намацальний характер.
Українські події окреслили лінію поділу між добром і злом, чорним і білим. Українці самі себе і західний світ штовхають до вибору в межах цього поділу.
Зросло відчуття окремішності / унікальності української політичної нації.
Відбувається зростання толерантності до різних меншин (національні, ЛГБТ+, релігійні тощо) та політичних опонентів.
Спостерігаються два латентні паралельні процеси: тенденція до авторитаризації та посилення ролі центральної влади vs тенденція до хаотизації, урізноманітнення та мережевості знизу. Ці дві моди існування суспільства співіснують і знаходяться в нестійкі рівновазі.
Ще ніколи турбота про тварин не була такою публічною та видимою, як зараз.

Економіка:

1. Прямий руйнівний вплив військових дій:

1. Зменшення промисловості сходу (вражені два великі металургійні комбінати).
2. Втрата нафтопереробних заводів.
3. Зруйнована інфраструктура – транспорт, логістика, унеможливлення експорту.
4. Зруйнований житловий фонд.
5. Проблема збирання, зберігання і транспортування врожаю.
6. Мародерство, контрабанда товарів.
7. Контрабанда людей.

2. Руйнівний вплив військових дій на фінансову систему:

1. Падіння доходів державного і місцевих бюджетів.
2. Загроза неотримання валютної виручки від агро, ІТ, роботи за кордоном.
3. Зросла інфляція, наслідок – різке збільшення облікової ставки.
4. Залежність державних фінансів від донорів.
5. Накопичення боргів державних компаній.
6. Зменшення доходів українців.
7. Затримка соціальних виплат.
8. Подорожчання фінансів для підприємств.

3. Руйнівний вплив військових дій на людський капітал:

1. Міграція робочої сили.
2. Скорочення доступної робочої сили.
3. Відплив студентів за кордон, як і молоді загалом.
4. Мобілізація призвела до зменшення робочої сили, браку вузьких спеціалістів, неможливості відновити бізнес через брак ключових працівників.
5. Зростання безробіття.
6. Збільшилась кількість людей без житла у приватній власності й без перспективи придбати в середньостроковому періоді.
7. Люди втратили нерухомість як засіб накопичення.
8. Ризики з відтворенням людського капіталу.

4. Інші непрямі руйнівні фактори:

1. Зросла енергетична вразливість
2. Мілітаризація економіки.
3. Дефіцит палива, будівельних матеріалів тощо.
4. Ускладнився доступ до технологій.

5. Пов'язані негативні фактори:

1. Частина інституцій виявилася неспроможними / бездіяльними.
2. Політична залежність фінансування місцевих бюджетів.
3. Бізнес на різниці курсів: "валютний туризм".

6. Стійкість економіки:

1. Державні компанії виявилися стійкими.
2. Встояла банківська система.
3. Тіньова економіка врятувала ЗСУ.
4. Перекваліфікація людей і бізнесів.
5. Зростання ролі екосистем.

7. Структурні зміни:

1. Масова релокація ІТ за кордон.
2. Зміна балансу схід -> захід: зміщення центру економічної активності.
3. Логістичні / транспортні ланцюжки змінилися.
4. Зростання ринку військових товарів.

8. Урядові антикризові рішення:

1. Скасовані певні податки і збори, певні (капітальні) видатки.
2. Скасована митниця (митний контроль і мита).
3. Змінилася система бюджетних видатків.
4. Призупинено роботу Прозорро.
5. Зупинено відшкодування ПДВ.
6. Частина реєстрів закрита.
7. Уряд на практиці пересвідчився в неефективності цінового регулювання ринку (бензин).
8. Не спрацювала податкова система "2%".

9. Позитивні фактори: