Сьогодні я розповім вам історію про двох добропорядних громадян, що живуть у сусідніх латиноамериканських країнах. Одного з них звуть дон Педро, іншого дон Пабло, і вони представники поважної у тих місцях професії — власники невеличких ресторанчиків.
Коли в його країні стався Майдан, дон Педро разом з іншими вийшов на центральну площу і сміливо протистояв там гвардійцям ненависного диктатора, навіть кидав бруківку і запальні коктейлі. Звичайно, після перемоги дон Педро повернувся до улюбленої роботи в ресторанчику (треба же заробляти на життя), але громадянської активності не припинив.
За дивним збігом обставин, у сусідній країні також був ненависний диктатор і також стався Майдан. Інший герой нашої оповіді, дон Пабло, у своїй країні так само вийшов на площу і також бився з гвардійцями (уявіть собі, у цій країні також були і Майдан, і гвардійці). Так само разом з іншими громадянами він переміг, і також нині працює у своєму ресторанчику, смачно готуючи бурітос, емпанадас, фахітос та кесадільйос. І так само не забуває присвячувати певний час громадянським справам.
Наші герої дуже схожі, навіть зовні — буває таке в Латинський Америці.
Але різниця між ними виявилася величезною, і це добре описано в дисертації, яку пише соціологиня донья Марія, що досліджує обидві ці країни.
Дон Педро щиро вірить у світле майбутнє своєї маленької, але красивої країни. Він вважає, що країна заслуговує на ідеального лідера, який приведе її до цього світлого майбутнього. Як людина емоційна, дон Педро щиро вірить то одному, то іншому політику, які обіцяють небачені горизонти та сяючі вершини. Але всі ці політики, як часто буває у латиноамериканських країнах, швидко розчаровують. На кожних виборах дон Педро голосує за нове обличчя, і кожного разу вірить і боїться помилитися, і кожного разу доводиться розчаровуватися.
У сусідній країні дон Пабло також вірить у світле майбутнє, але не вірить у янголів. Янголи бувають лише на небесах, знає дон Пабло, а люди завжди носять у собі зло, тож треба не дати йому шансу проявитися. Гарний політик — це не той, що гарно обіцяє та знає відповіді на всі запитання. Це не той, що чесний і непідкупний. Це не той, що розумніший за всіх. Це не той, що вміє краще за всіх виступати (все одно тут ніхто не перевершить команданте Фіделя). Дон Пабло знає: гарний політик — це той, який оточує себе молодими фахівцями, а не старими друзями.
Повернемося до дона Педро. Дон Педро знає, що довіряти можна лише тим, кого знаєш особисто. Коли друзі, яким дон Педро довіряє, рекомендують йому когось, він не вірить — вже стільки разів помилявся. Тому коло довіри у дона Педро досить обмежене: він довіряє лише тим, хто щоп'ятниці збирається у маленькій залі його ресторанчика, випиваючи й обмінюючись думками про те, як все погано, як політики знову зрадили народ. Донья Марія у своїй дисертації називає суспільство, в якому живе дон Педро, атомізованим, і вказує на те, що багатіям і крадіям легше його використати у своїх цілях.
Натомість дон Пабло знає, що коло довіри треба зміцнювати і розширювати. Тож коли йому когось радять друзі, яким він довіряє, то рекомендована людина також отримує презумпцію довіри. «Друг мого друга — мій друг», — каже дон Пабло, він давно навчився довіряти оцінкам близьких. За рахунок цього він знає тисячі людей, яким можна довіряти. Через це дон Пабло відчуває велику силу свого народу.
Дон Педро схильний довіряти словам політиків і швидко забуває, про що йшлося. Часто буває так, що вже за кілька місяців політики говорять зовсім протилежне, але вони завжди якісно обґрунтовують свою точку зору, тож дон Педро не має жодних підстав для сумнівів, адже все ясно.
Натомість дон Пабло має зелений блокнотик, в який він записує, що хто і коли сказав. І коли стається таке, що обіцянку порушено, то він не соромиться намалювати плакат і вийти разом із друзями на центральну площу Плаза-Майор, навіть хай це буде двічі на місяць.
Дон Педро дуже схильний вірити негативу. Саме тому він не довіряє жодній партії: адже в кожній партії знайдеться принаймні одна чорна вівця. Щоразу на виборах дон Педро шукає партію, в якій чорної вівці нема, і голосує за таку. Але потім виявляється, що й там така погана людина є, тож на наступних виборах дон Педро знову змінює свої уподобання. Країна маленька, тож дон Педро перебрав майже всіх, але результату нема й нема. Напевно, це пов'язано з важкою історією нашого народу, вважає дон Педро, і тому ми такі нещасні.
Інакше виглядає у дона Пабло, який надає позитиву і довірі не менше ваги, ніж негативу і недовірі. Якщо більшість людей у спільноті добрі й заслуговують на довіру, то вони переважать одну чорну вівцю. Немає стада без чорної вівці, вважає дон Пабло, але важливо, щоб білих було більше.
Дон Педро вірить в те, що коли знайдеться нарешті політик, якому можна довіряти, то він зробить ідеальні реформи. Натомість дон Пабло не вірить в ідеальні реформи, так само як і в ідеальних людей, і пам'ятає слова президента однієї далекої європейської країни, що краще 5 років помилок, ніж 50 років саботажу. В його країні зміни поступово накопичуються і стають незворотними, в той час як у країні дона Педро вже п'ятнадцять років пишуть ідеальну Конституцію.
Дон Педро є морально непримиренною людиною і ніколи не прощає політикам помилок. Він знає, що всі вони брехуни і крадії, і тому наполегливо шукає нового лідера, який ніколи не помиляється.
Дон Пабло також уважно рахує всі помилки і записує їх у свій зелений блокнотик. Але він схильний давати молодим політикам можливість усвідомити помилки, покаятися і виправити їх — правда, лише один раз. На другий раз дон Пабло обводить прізвище у своєму блокнотику чорним фломастером і вже такій людині не довіряє. Але першу помилку треба пробачати, вважає він, бо ж і у нього, буває, підгорає паелья.
Якщо хтось із політиків робить якусь гидоту, то дон Педро зараховує до покидьків також і всіх його друзів та однопартійців. Вони ж відповідальні за свого! Натомість дон Пабло уважно дивиться, хто підтримує, а хто засуджує, й уважно все записує у зелений блокнотик, а потім ділиться зі своїми друзями у соціальній мережі Морда-Лібра.
У своїй дисертації донья Марія пише про перемогу у країні дона Педро соціальної ентропії. Натомість країна дона Пабло швидко зростає економічно та за вагою у світі, тож дон Пабло не встигає набирати нових кухарів та офіціантів.
Республіканська партія модернізації країни дона Пабло зібралася з величезної кількості маленьких груп та кишенькових партій. Адже навколо дона Пабло багато людей наслідували ті самі принципи.
Натомість партія змін так і не склалася у країні дона Педро, хоча люди навколо нього — такі самі затяті активісти, волонтери, підприємці, інноватори та прихильники змін, як і по той бік кордону між країнами героїв нашої оповіді.
А ви питаєте, у чому ж різниця між Вілларібо та Віллабаджо.
