Практика ухвалення соціально-чутливих законів, коли голосує конституційна більшість за законопроект, це швидше цинічний розрахунок, аніж розумний вибір. Минулого скликання в такий спосіб ухвалили закон про мову (тут я за) та виборчий кодекс (ту я вже проти). Обидва документи були такою собі заявкою тоді чинної влади на дострокові парламентські вибори. Втім це їм мало допомогло.

Але і нинішня влада грішить подібними ініціативами. Ще в середині лютого цього року у Комітеті Верховної Ради з питань фінансової, податкової та митної політики була створена робоча група на чолі з депутаткою фракції «Слуга народу» Вікторією Кінзбурською й активістами «Фінансового майдану». Метою своєї роботи група ставила підготовку законопроекту, який продовжив би мораторій на стягнення житла і виселення із заставних квартир валютних позичальників, якщо ті не платять за кредитними зобов'язаннями.

В перекладі на просту мову: законом гарантувати боржнику право не повертати борг без будь-яких негативних наслідків для нього.

Безпосередню участь в цьому процесі брав Олександр Дубинський, який разом з колегами розробляв законопроект і працював з ним до остаточного прийняття парламентом і став автором цієї ініціативи. Напередодні місцевих виборів «саме то шо надо»

Такий мораторій діє в Україні вже шість років. Виконуючий обов'язки Президента України, Голова Верховної Ради України Олександр Турчинов ще у червні 2014 року підписав ухвалений парламентом Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Згідно документу не могло бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України за споживчими кредитами, таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Термін дії таких норм був без будь-яких обмежень. В закон засунули норму про те, що «цей Закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей здійснення реструктуризації за кредитами в іноземній валюті, наданими кредитними установами».

Певне коригування безстроковості парламентарі внесли в 2018 році, дозволивши банкрутство фізосіб і в такий спосіб скасували мораторій на стягнення житла за валютною іпотекою із середини 2020 року. Валютним позичальникам запропонували особливі умови реструктуризації боргів. Втім, ні позичальників, ні нардепів такі пільги не влаштували. Майже 95% боржників не платять за своїми зобов'язаннями, а зняття мораторію змусило б їх почати повертати кредитні борги.

Тому новий законопроект «слуги і Ко» підготували, 11 червня внесли до парламенту, а вже 16 липня конституційною більшістю (349 – «за») ухвалили проект закону №3640 «Про внесення змін у деякі законодавчі акти щодо мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

В закон знову, як і в 2014 році засунули норму про те, що «цей Закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей здійснення реструктуризації за кредитами в іноземній валюті, наданими кредитними установами». Тобто – ніколи!!!

Тут вже точно, як у тому прислів'ї: борги віддають лише лохи!

Хоча реальна частка позичальників з валютної іпотекою, які живуть на мінімалку в бюджетних квартирах — не більше 15%. Решта громадян при наявності прострочених іпотечних кредитів по 5-10 років їздять по закордонних курортах, відправляють дітей в Європу, пускають орендарів в «єдине» мораторійне житло (а часто це квартири до 140 кв.м.) і, звичайно, дуже потребують захисту від кредиторів і продовження дії мораторію. І справді: навіщо платити, якщо можна не платити?! При цьому статистика показує, що швидше за всіх прагнуть заплатити саме позичальники з перших 15%.

Якщо ж взяти загальну кількість проблемних кредитів в Україні, то їх на сьогодні близько 48% з гаком. Про це говорить Національний банк у своєму звіті, опублікованому в кінці минулого року. Для порівняння – якщо в європейській країні банківська система має до 10% проблемних кредитів, то це вже вважається крахом фінансової системи. А ми з цим живемо десятки років. Звичайно, мова йде про всі кредити, в тому числі і корпоративні. Втім за тими ж таки даними НБУ близько 29 млрд. грн. – це непрацюючі іпотечні кредити. Тому рішення про продовження мораторію інакше, як проявом чергового акту популізму назвати неможливо.

Існує пряма залежність між мораторієм на виплату валютних кредитів, і розміром відсотків, які встановлюють банки за кредитами. Так, може когось мораторій і врятує, але разом з тим — руйнує банківську систему. І продовжуєте створювати додаткові перешкоди для її нормального розвитку і функціонування. Тому що низький відсоток, наприклад, по іпотеці можливий лише тоді, коли банк розуміє, що він у будь-якому випадку або поверне виданий кредит, або отримає заставне майно. І врешті решт, чому нормальним вважається вилучення рухомого (автомобілі, спецтехніка, катери, мотоцикли і так далі) заставного майна у якості погашення заборгованості, а з нерухомим така серйозна проблема? Питання риторичне.

Інше запитання: чому з падінням облікової ставки НБУ не падають ставки практично за усіма видами кредитування в комерційних та приватних банках? Не падають в тому числі і через проблемні кредити. До прикладу, низка банків сьогодні вимушені через високу частку проблемних кредитів й запровадження подібних мораторіїв вводити в практику помісячні відсотки за споживчими кредитами. А іпотека просто стала недосяжною мрією для багатьох молодих українських сімей через ті ж самі драконівські умови отримання, котрі банки вимушені виписувати у «додаткових умовах» іпотеки у випадку ухвалення згаданих вище популістських ініціатив народних депутатів.

А в нас виходить як? Ми все або валимо, або щось будуємо. Якщо ми щось будуємо, то повинні бути нормальні розумні правила. І якщо ти хоч трохи дружиш зі здоровим глуздом, то чітко розумієш — що, по-перше, борги потрібно повертати, а, по-друге, що, якщо їх не повертають — значить, цей тягар обов'язково ляже на когось іншого. В нашому випадку, на кого банки можуть перекласти цей тягар? — на тих хто платить, збільшуючи відсоткові ставки за кредитами для решти українців, якщо вже не вдається задіяти існуючі механізми повернення застави.

Валерій Клочок, політичний та економічний експерт