Непрості часи в команді Слуг настали практично відразу після її формування, що співало з початком виборчої кампанії до парламенту в 2019 році. До цього часу ми асоціювали бренд «Слуга народу» виключно із Зеленським та однойменним серіалом. Вже потім запаморочлива перемоги змусила преЗедента формувати команду з «усіх і вся».
Частка випадкових людей в списку кандидатів до парламенту 9-го скликання доволі суттєва. Так само, як і частка впливових бізнесменів, рєшал та олігархів. В інтерв'ю Гордону колишній очільник Офісу Президента України, колись «вєрний оруженосець» Володимира Олександровича Андрій Богдан підтвердив відсутність будь-яких принципів формування списку кандидатів в народні депутати чи виписаних критеріїв. Все відбулося швидко. «Часу не було», — сказав Богдан та підтвердив наявність власної групи депутатів. Перед голосуванням на посаду прем'єр-міністра кандидатури Шмигаля він зустрівся з певною групою парламентарів і переконував підтримати призначення глави уряду.
Візьміть до уваги і контраверсійність ідеологічних поглядів у монобільшості: ще до початку роботи парламенту 9-го скликання Дубінський в ефірі телеканалу 1+1 звинуватив Арахамію в некомпетентні щодо земельної реформи; далі скандал виник після внесення в парламент законопроекту про імперативний мандат; Разумков переконаний, що в Україні є тільки одна державна українська мова; Бужанський вносить скандальний законопроект про мову навчання – частина «слуг» проти; Качура виступає за закупку російської вакцини від ковід — офіс президента говорить, що це його особиста думка; в парламенті не знайшлося голосів за ухвалення програми кабміну Шмигаля за існуючої монобільшості; Арахамія за воду в Крим – решта проти; замовлення проституток та матрасів, надувні ляльки й Велюри з лимонами і т.д. і т.п.
Список можна продовжувати безкінечно. І не можна заперечити факт, що незважаючи на усі ці зашквари монофракції другий рік поспіль вдається триматися в купі за винятком виключення кількох депутатів з її складу: Поляков, Лерос, Скороход, Юрченка. Втім не всі «життя ще згоріли» (за аналогією з комп'ютерними іграми). Запас є.
Такий броунівський рух у монобільшості може стати або початком кінця або початком нової формації Слуги народу. Перезавантаження назріло і може перерости навіть в дострокові парламентські вибори, які дадуть змогу скинути баласт, UPGRADEнути команду й зберегтися в політиці. Це дасть змогу відсіяти фотографів, кухарок та випадкових нардепів, які інколи забувають з чим мали виступати, коли беруть слово під час пленарних засідань. Було й таке.
І чим раніше вони це зроблять, тим більший шанс залишитися в політиці та не повторити долю «Нашої України».
Є й великий плюс в такому різноголоссі. Партії «зелених кнопок» практичним шляхом вдалося переписати головну ідеологічну лінії від лібертаріанства до центризму. Хоча правди заради поточна політична ситуації, як в Україні так і в світі, демонструє запит не на крайніх лівих чи правих, не на лібералів чи консерваторів, а на ідею зшивання та об'єднання – на центризм. Можливо трішки правий чи лівий, але центризм.
І справді центризм – це той кругозір або конкретна позиція, яка передбачає прийняття чи підтримку рівноваги ступеня егалітаризму та соціальної ієрархії, при цьому протиставляючи політичні зміни, які спричинили б за собою суттєвий зсув суспільства ліворуч та праворуч. І така ідея цілком може претендувати на успіх в Україні.
«Ми і були центристською партією. Зараз це просто викристалізувалося», — зазначив сайту «Сегодня» Олександр Качура ще на початку календарного року.
«Я за політичними переконаннями є правим центристом. Я прийшла в парламент з такими переконаннями і залишаюся правим центристом. І коли мої колеги були неолібертаріанцамі, потім дрейфували до лібертаріанства і прийшли, нарешті, в центр, я дуже задоволена. Ми зараз дрейфуємо між правим центризмом і центризмом. Я буду переконувати своїх колег, що це саме та ніша, яку потрібно зайняти», — зазначила в коментарі сайту тоді ж Ірина Верещук.
Так, є у фракції ті, хто розумів абсурдність лібертаріанства з самого початку. Є й справжні фахівці в галузі юриспруденції, права, виборчого законодавства та ін. Але не всі готові бути бійцями й штовхатися ліктями, битися за лідерство. Багато просто роблять свою роботу — депутатствують.
Серед бійців я б назвав кілька прізвищ безвідносно до їх ідеологічних та інших поглядів. Але їх харизма, місцями нахабність та неординарність дають підстави говорити про них, як про потенційних політиків вищого ешелону, політиків загальнонаціонального масштабу: Бужанський, Верещук, Качура, Арахамія, Гетьманцев, Дубінський, Богуцька, Мошинець, Янченко. З великою натяжкою можна накинути ще пару-трійку прізвищ, але маю сумнів, що своєю публічністю чи іншими якостями вони можуть претендувати на роль лідера фракції в цьому чи майбутньому парламенті.
Приміром, нинішній глава фракції Арахамія доволі часто потрапляє в гучні скандали але це не заважає йому бути успішним комунікатором між усіма депутатами парламенту. Так само мега-популярність Дубінського може подобатися чи ні, але це той тренд, що дає йому можливість формувати порядок денний інформпростору. Звісно не щодня, але доволі часто.
Ірина Верещук взагалі зуміла вирвати перемогу в імітованому слугами праймеріз на посаду кандидат в мери столиці. На фоні того, що Коля Тищенко вбухав купу грошей у зовнішню рекламу і є кумом глави офісу президента – це сто відсотків зробити було непросто. У сьогоднішній виборчій кампанії вона незручна не лише Кличку, а й багатьом у фракції та команді президента. Сумнівів у тому, що Кличко переможе я не маю. Але те, що Верещук стала політиком загальнонаціонального масштабу та незручна для діючого мера – це також цілком очевидно.
Так само і решта названих мною «слуг» в той чи інший спосіб привертають до себе увагу українців. Вміти це робити – це більш ніж пів справи для успішного політика. І ця внутрішньовидова боротьба у монобільшості обов'язково вийде за межі парламенту.
Відтак питання UPGRADEу фракції «Слуга народу» з порядку денного ніхто не знімав і зняти вже не зможе. І це на завжди залежить від волі преЗедента.
Мій телеграм тут https://t.me/vklochok
