В інтерв'ю американській інформаційній агенції Bloomberg президента України Володимир Зеленський сказав: «Ми наближаємося до фінальної стадії мирних переговорів, навіть якщо ще не знаємо, як вона виглядатиме».

Так і кортить запитати: як ми зрозуміємо, що це фінальна стадія, якщо не знаємо, якою вона має бути? Але залишимо це питання в повітрі.

Відчуття фіналу справді є. Його формують постійні повідомлення про переговори, закордонні візити глави держави, обговорення пунктів мирної (?) угоди. Ми ловимо кожне слово Дональда Трампа, намагаючись зрозуміти, у якому він сьогодні настрої щодо України.

І водночас ми відчуваємо обстріли. Саме вони для мене і є головним маркером того, що ми справді перебуваємо у фінальній фазі.

Останніми днями рашистський режим тероризує Україну ракетними ударами, так би мовити, «на виріст». Раніше ці атаки мали на меті схилити українців до капітуляції, залякати, зробити поступливими, змусити вимагати від влади миру за будь‑яку ціну — за логікою «лише б не було війни».

Тепер, здається, мотив інший: максимально знищити економічний та інфраструктурний потенціал України, якнайбільше загальмувавши її майбутнє відновлення. У буквальному сенсі — спробувати не залишити «каменя на камені»? як в тому сумному радянському анекдоті.

Якось «Вірменське радіо» запитали:

«Чи буде третя світова війна?»

«Ні. Але буде така боротьба за мир, що каменя на камені не залишиться», — відповіло воно.

Моє припущення таке: на росії вже зрозуміли неминучість завершення війни в найближчі місяці й намагаються використати цей час, щоб загнати Україну якомога глибше в економічну прірву. Логіка противника проста: якщо ми не можемо контролювати майбутнє України, то зробимо його для українців максимально важким. На Заході це називають destructive exit strategy — стратегією, метою якої є не перемога, а максимізація шкоди перед перемир'ям.

Так серби, керуючись логікою «якщо ми не можемо втримати Боснію — зробимо так, щоб вона була нежиттєздатною», перед Дейтонськими угодами влаштували різню в Сребрениці.

Так Саддам Хусейн, розуміючи, що не втримає Кувейт у війні з коаліцією 35 країн на чолі зі США, наостанок підірвав понад 700 із 950 нафтових свердловин.

Найслабше місце цієї гіпотези — припущення, що росія готова до припинення війни. Воно занадто оптимістичне. Прусському майору, герою наполеонівських війн і символу німецького опору Фердинанду фон Шиллю приписують фразу: Lieber ein Ende mit Schrecken als ein Schrecken ohne Ende — «Краще жахливий кінець, ніж жах без кінця».

Так от, імперська логіка рашизму діє навпаки. Їхній тиск не має «кінцевої дати». Україна має бути слабшою завтра, ніж сьогодні — незалежно від переговорів. Кінця не передбачено, жах має тривати постійно. Тому удари по людях, інфраструктурі та війську можуть — і, найімовірніше, не означають — «останній ривок». Це означає стратегічну норму.

І все ж. Обстріли останніх днів тактично дуже схожі на destructive exit strategy. Можливо, це навіть той «найтемніший час перед світанком», який не закінчився, а буде тривати ще якійсь час. Стратегічно ж — так, і після «фінальної стадії», про яку говорить президент, ми залишатимемося у протистоянні з московією, яка не полишить спроб впливати на нас. Це триватиме доти, доки рф не розпадеться. Тобто довго — але, сподіваюся, не вічно.