В холодні ночі Революції, стоячи на заледенілій бруківці Майдану, з почуттям подиву і захоплення спостерігав за сценою, де простоволосий молодий чоловік модерував найвидатнішу виставу століття. Євген Ніщук тоді здавався мені Суперменом. Холод, вітер, і він – такий натхненний.
Більшість захоплень закінчуються розчаруванням. Спостерігаючи тепер за незграбними рухами нинішнього Міністерства культури, очолюваного Ніщуком, усвідомлюю: ще один унікальний шанс згаяно. Мужчина в модних піджачках з поглядом Джека Горобця з «Піратів Карібського моря» вже не нагадує мені Супермена. Мій герой залишився на сцені задимленого Майдану.
Думаю, хлопці, які в кінці лютого 14-го року йшли на смерть, чули позаду себе Ваш голос, Голос Майдану, пане Міністр! Він перекривав вибухи гранат та постріли снайперів. Скажіть, ви тоді були щирі, чи грали роль?!
Скажу відразу: я більше ніколи не піду на спектакль або на фільм з вашою участю. Спробую пояснити, без образ. Ви – Міністр культури. У Вашому відомстві, крім двохсот чиновників, ще тисячі людей, що служать на ниві культури. В музеях, театрах, клубах. Здебільшого за мізерну зарплатню. Вони усвідомлюють, що йде війна. І від них також залежить перемога у цій війні. Ви хоч трохи уявляєте, що відбувається в підвідомчих вам закладах?
Зараз я Вам розповім про один Національний музей, а Ви вже зробіть екстраполяцію на всі інші. Це знаковий музей. Він уособлює Україну в мініатюрі. Зі всіма вадами і чеснотами. Це – Музей архітектури у Пирогові. Туди Ви в 2017-му році призначили якусь свою знайому, що не мала досвіду ані керівної, ані музейної роботи. Щоб обійти обов'язків конкурс, до якого вона навіть не могла бути допущена, її призначили виконувачкою обов'язків. Півтора роки вона їх «виконує»…
Спробуємо уявити: чи можливо було б у Франції призначити директором Лувру особу, яка перед тим займалась рекламною діяльністю, а досвід музейного керування – два місяці двома науковцями (!!!)?. Думаю, можливо. Але у якомусь фантастичному серіалі, в якому загадковий вірус знищив геть усіх науковців, музейників і на додачу половину населення Франції.
Продовжу про музей. Там зараз дуже погано. І тенденція – на погіршення. Нема концепції. Нема плану перспективного розвитку. Нема документів на землю. А тепер – по буквам: в Національному музеї архітектури та побуту не представлений побут, не досліджується архітектура, і він не відповідає статусу Національного. Приїхали.
Я довго не міг зрозуміти, що мені нагадало півторарічне керування Музеєм пані Повякель (мова йде про неї, якщо хто не здогадався). Сьогодні осінило! В 2012 – 14 роках працював в музеї завгар – бувший прапорщик Льоня. Крав солярку, запчастини, металолом. Порізав і продав на залізо автоклав, який важив кілька тон, але коштував би кілька мільйонів. Піймав я його на крадіжці трактора. Трактор він повернув і втік, перед тим позичивши кілька десятків тисяч гривень у колег та знайомих. Кажуть, пішов в армію.
Так от, в.о. гендиректора Повякель – це – еволюційний стрибок завгара Льоні. А ви як хотіли? У гендиректора можливостей – ого-го! Солярка, бензин – то таке! Але ж є ще бюджетні кошти! Було прийнято на роботу з десяток «підсніжників», або, якщо по Гоголю, «мертвих душ», яким регулярно сплачувалась зарплата з преміями. Хто їх отримував – вже інше питання. Була продовжена і творчо розвинена практика продажу «лівих» квитків. Навіть не квитків – торгували фіскальним чеками (!). Заступник головного бухгалтера Світлана Ласюк з завгаром – вже новим,( карма у завгарів така) – брали незареєстровані касові апарати і займались тим, що в офіційних документах називається «розкраданням готівкових коштів» – продавали відвідувачам фальшивки. Зразу хочу заспокоїти: Світлана Василівна Ласюк працює далі, отримує премії і часто їздить в Мінкульт до заступниці Міністра Тамари Мазур – «вирішувати питання». Я переконаний – вирішувати безкорисно. Мазур відома тим, що не дає і не бере – хабарів. Відкати, приписки, будівництво паркану з колючим дротом у спілці зі ще одним крадієм – Анатолієм Науменком… Ще багато встигла (мається на увазі на велику суму) зробити Оксана Теодозівна за час свого короткого, але яскравого перебування на посаді в. о., але один славетний вчинок перевершив всі попередні досягнення, і завгар Льоня назавжди залишився лузером.
Одного прекрасного червневого дня в. о. генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту, взявши в спільники помічника Народного депутата Леоніда Ємця, заходилась рубати заповідний ліс. Пані Повякель, щоправда, сказала, що деревця захворіли, їм погано – але ж вирубувала вона чомусь здорові дерева, особливо цінних порід. Матеріал лісовозами вивезли на переробку в Обухів та Сквиру. Пеньки абияк присипали землею, замаскували. Кілька гектарів Голосіївського заповідника, що входять до території музею, було знищено. Виявлено більше ніж півтисячі пнів незаконної рубки. Це – збитки від кількох мільйонів до кількох десятків мільйонів гривень.
Хто буде платити? І як це врахувати? Як інвестиції в культуру за рахунок бюджету(читай – наших з вами податків)?! Ще раз дозволю собі пофантазувати: Міністр культури Франції Франсуаз Ніссен взяла та й призначила керувати Лувром свою знайому Жоржетту, яка просто хороша людина. В музеях не працювала, але у неї мама була музейною доглядачкою. А бабця прибирала вулицю біля музею. Жоржетта розвалила роботу, взяла собі в заступники знайомих жиголо, які теж музеї бачили лише на картинках, знищила музейну науку. А навіщо їй наука, в якій вона ні бельмеса не розуміє? Потім, коли з цим впоралася, взяла та й вирубала Булонський ліс. Можливо таке? Можливо – у фантастичному серіалі. Але в серіалі в тому ж сезоні прилетіла би космічна поліція і заморозила б Жоржетту з помічниками, щоб далі не безчинствували.
Так от, пане Міністр, у вас в міністерстві крутіше, ніж у фантастичному бойовику: ваші протеже безкарно творять чудеса, які будь-де в цивілізованому світі неможливі. Можливі – у «хахлів». Безкарно нищити культурну спадщину – це – не про українців. Корупція є у всьому світі. Але у цивілізованому світі існує межа. А у нас? Де ця межа? Хлопці, які йшли в АТО, просили мене: постарайтесь, щоб наші зусилля були немарними. Я обіцяв, по мірі сил. Сил у мене вистачить, я не один. Злочинці будуть покарані.
А з якою славою ви підете з Міністерства? З усвідомленням того, що втратили історичний шанс? Що не змогли зі своєю командою в переламний для країни момент створити модерну українську культуру, бо були зайняті іншим? Самі знаєте, чим! Може, вам не потрібно було погоджуватись на цю посаду? І не було б цієї ганьби з Євробаченням, бездарних фільмів за бюджетні кошти, недолугих призначень? Ви б залишились героєм, Голосом Майдану, який у найскрутніші хвилини підбадьорював та підтримував бійців майданівських сотень.
Мені не соромно за українську культуру – мені соромно за українське Міністерство культури. Я щасливий, що більше не працюю в системі Мінкульту. На жаль, там Оксана Повякель – не виняток з правил. Система, яка б не допускала подібних призначень, в Міністерстві не створена. Такого безладу не було навіть при режимах, яким до української культури було взагалі байдуже .
Якщо цікаво, я продовжу в наступних публікаціях. В міністерстві ще багато неймовірного. І буду продовжувати доти, поки крадькуваті чиновники не підуть з посад, злочинці не будуть покарані, а система не зміниться на ефективну та справедливу.
Хай щастить!
Вадим Логвінов.
