Не оптимістичний прогноз на 2026 рік...

Але, напевно, вперше я не вітав публічно з Новим роком і не бажав чогось світлого, кращого та переможного. Тим більше, що у тій лавині привітань було все. І якби воно реалізувалося хоча б на 1%, то й війни не було б, а був би мир спокій та щастя…

Але реальність така, що від одних наших бажань новий рік не буде кращим за попередній. Ми завжди малюємо собі картину ілюзій, яка розлітається у друзки, фактично, за новорічним столом, коли читаєш про бомбардування Ковеля та Луцька, коли ти живеш у режимі світла за графіком та планами які вміщуються між повітряними тривогами, обстрілами та бомбардуваннями.

Ми заручники ситуації. Ми бігаємо по колу. У нас немає альтернативи. Ми є тут і зараз. Нам нікуди втікати з цього корабля, який зі свистом несеться у провалля, під аплодисменти натовпу.

Ми не впали лише завдяки тим, хто зараз там, в окопах, на Сході... Для якоїсь родини цей Новий рік навіки стане днем трагедії… Тому що, якщо нам не повідомляють про втрати — це не означають що їх немає. Вони приходять разом з траурним кортежем і 31 грудня і, сьогодні, 1 січня. Багатьом геть не до свят. Про це говорять різні опитування як авторитетних соціологічних служб так і мого, не репрезентативного, на моєму ютуб-каналі

Реальність така, що у цьому році нас, українців, буде ще менше. Тому що народжуваність утричі менша за смертність. Тому що далі виїзджають і не повертаються.

Ми загнані у глухий кут. Крок вліво чи вправо і ти йдеш проти натовпу, який тебе готовий розтоптати. Бо ніхто не хоче чути правду. Людям подобається вірити у брехню. Бо вона солодка. І цієї брехні буде ще більше

Ми знаємо те, що нічого не знаємо. І великі ідіоти ті хто кажуть з будь якого приводу «я знаю». На зразок завершення війни за 2-3 тижні або ж мир, котрий на 90% буде уже, майже, завтра...

Тому, варто думати, аналізувати, робити висновки і, головне, йти вперед. Одним словом, у цьому році нам важливо бути на коні, а не під конем…