Ми часто чуємо про те, що у центрі кожної правової держави стоїть людина та її основоположні права: право на повагу до приватного життя, свободу та особисту недоторканість, повагу до гідності, вільне пересування, оскільки нікого не можна безпідставно позбавити волі, а ще – на розумні строки розгляду його справи. Та чи працює це на практиці у нашій державі, яка впевнено прямує шляхом євроінтеграції? Чи цінують і захищають органи влади основоположні права кожної людини?
Як показує прецедент, що стався нещодавно у Шевченківському районному суді Києва, коли особа, яку вісім (вісім!) років тримали у СІЗО і не вирішували справу по суті, так і не дочекавшись справедливого судового рішення, підірвала себе у будівлі суду, — не працює. І цей прецедент очевидно свідчить про відчай і зневіру у справедливий суд, неможливість захистити свої права і байдужість системи, який перегукується з історією, про яку йдеться у нашому матеріалі. Історією про людину, яку позбавили громадянства України, обмежили волю і перманентно тримають у Пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства (ПТПІ) з 2020 року.
Мамука Григорович Оніані народився 29 серпня 1977 року в селі Сасаші, Лентехського району у Грузії і у 1990 році переїхав до України. Після розвалу СРСР отримав громадянство Грузії, від якого пізніше відмовився у зв'язку з тим, що у 2005 році на підставі рішення Вовчанського суду Харківської області набув громадянства України. У 2008 році йому видано паспорт громадянина України для виїзду за кордон та посвідчення водія. Все, начебто, йде своєю чергою, і новий громадянин України живе згідно із законодавством своєї нової Батьківщини. Принаймні – він сам так вважає.
Проте у вересні 2020 року Мамуку Оніані затримують працівники ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області і відправляють до Миколаївського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою, зокрема ідентифікації особи.
І саме тут Мамука Оніані робить неприємне для себе відкриття. Виявляється, що ще в лютому 2014 року рішенням ГУ ДМС України у Харківській області було скасовано рішення про набуття ним громадянства. Причому це відбулося за повного порушення процедури здобуття та позбавлення громадянства України, оскільки відповідно до конституційного права громадянин України не може бути позбавлений громадянства, а право на припинення громадянства України має виключно Президент України. Разом із тим, як би там не було з правовими підставами цих рішень, справа ще й у тому, що все це відбувалося без жодного повідомлення особи, яку вирішили позбавити громадянства.
Відповідно до матеріалів справ та відповідей на чисельні запити адвоката підстава припинення громадянства – подання свідомо неправдивих відомостей. Разом із тим, рішення Вовчанського районного суду Харківської області (на підставі якого набуто громадянство у 2005 році) не скасоване, не визнано недійсним, факт подачі неправдивих відомостей чи документів не встановлено (не доведено).
Однак факт залишається фактом: громадянин Мамука Оніані фактично став особою без громадянства – громадянство Грузії він втратив на підставі Указу президента Грузії «у зв'язку з набуттям громадянства іншої країни (України)», а громадянства України його позбавили на підставі рішення ГУ ДМС України у Харківській області.
Не будемо вдаватися в юридичні тонкощі і правові підстави рішення з цього приводу, хоча вони досить цікаві і мають цілу низку порушень, однак це вже дуже складана юридична мова. Але саме з цього моменту починається абсурд і сім кіл пекла Оніані, а підстави поміщення до ПТПІ Мамуки Оніані виглядають повним абсурдом:
Тобто Мамуку Оніані затримують як особу без громадянства «Мамуку Оніані», однак підставою затримання є: «встановлення особи Мамуки Оніані». Перечитайте ще раз. І ще раз, поки не зрозумієте всю сюрреалістичність ситуації.
Далі події розвиваються наступним чином. Мамука Оніані перманентно оскаржує рішення ДМС, ДМС заперечує, Оніані то виходить із ПТПІ, то його туди знову поміщають. Під час розгляду справи про затримання з метою передачі відповідно до міжнародних договорів про реадмісію у результаті огляду в судовому засіданні документів, що належать Мамуці Оніані, у задоволенні позову відмовлено (рішення суду набрало законної сили). Проте вже через кілька днів ДМС подає новий позов у справі № 490/5797/20 про примусове затримання з метою ідентифікації та видворення Мамуки Оніані за межі України, під час розгляду якого у судових засіданнях знову оглядаються усі документи, видані йому відповідними органами державної влади щодо його громадянства.
Водночас, дізнавшись про те, що його позбавлено громадянства України, Оніані здає документи і звертається у вересні 2020 року до УДМС України у Миколаївській області з проханням визнати його особою без громадянства, якою він фактично і став, та видати йому посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон для добровільного залишення території України.
Проте далі абсурд продовжується. Мамуку Оніані затримують і поміщають до ПТПІ як особу, «яку не вдалося ідентифікувати». Там він проводить 40 днів, поки постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року (яка набрала законної сили) у задоволенні позову ДМС знову відмовлено. Водночас суд у результаті огляду та дослідження посвідчення водія України, паспорту для виїзду за кордон встановив, що вказані документи видавалися Оніані зі встановленням його особи, тобто ідентифікацією, чому передувала відповідна процедура, а сам факт скасування будь-якого документа не свідчить про те, що особа є неідентифікованою.
Далі починається епопея з отриманням посвідки особи без громадянства, яка єдина згідно з ЗУ «Про статус іноземців та осіб без громадянства» надає право отримання документу для виїзду за межі України.
Простими словами відбувається наступне: ДМС України вимагає видворити Мамуку Оніані за межі України як особу без громадянства, а сам Мамука Оніані просить у ДМС України видати йому посвідку особи без громадянства саме з метою виїхати з України.
Прочитайте це ще раз. І майте на увазі – усі ці майже три роки Мамуку Оніані перманентно тримають у різних ПТПІ як «особу, встановити особу якої неможливо». Однак в усіх рішеннях ДМС та судів він проходить саме як Мамука Оніані.
Далі ДМСУ, очевидно, зрозумівши абсурд ситуації, вдається до наступного. Розуміючи свою процесуальну неспроможність, знаючи про те, що такі справи вже були розглянуті та Оніані Мамука їх вже виграв, ДМС України за поданням Департаменту стратегічних розслідувань поліції у 2022 році (після повномасштабного вторгнення РФ в Україну) надають до суду неправдиві відомості про Оніані Мамуку, водночас безпідставно наголосивши про можливість співпраці з агресором та внесення його до санкційних списків РНБО як людину, що має статус так званого «злодія в законі». Щодо зазначеного подані відповідні позови до суду:
Однак поки пройдуть судові засідання, мине дуже багато часу, особливо з огляду на судову систему України (ми не даремно на початку цієї оповіді згадали про інцидент у Шевченківському суді), а весь цей час Мамука Оніані, щодо якого на території України не існує ЖОДНОГО кримінального провадження чи вироку суду, перебуває у підвішеному стані без жодних документів, які б давали йому правові підстави або перебувати в Україні, або перетнути її кордон. Зрештою, він саме цього й просить – дайте хоч якийсь документ, який дасть право виїхати з України.
У відповідь отримує відмову, однак водночас ДМСУ вимагає депортувати Оніані з України. Причому, судячи з того, що у справі з'явився паспорт громадянина Росії, який, як стверджують у ДМС, виданий саме на його ім'я, то депортувати його хочуть саме до Росії.
І тут очевидною стає не просто абсурдна, а жорстока ситуація, коли особу, яка набула громадянства України, його позбавили, роками намагаються «ідентифікувати», водночас обмежуючи волю, а потім вирішили, з огляду на сьогоднішні події, просто підробити дані щодо російського паспорта для легшої депортації.
Рішенням Головного управління Державної міграційної служби у Харківській області набуття громадянства Оніані Мамукою Григоровичем було скасовано на підставі «подання ним свідомо неправдивих відомостей»:
Однак вже йдеться не про громадянство Грузії – ДМСУ стверджує, що Мамука Оніані має російський паспорт і російське громадянство. І навіть демонструє його копію:
Разом із тим ксерокопія паспорта, на який посилаються службовці ДМСУ, є грубою фальшивкою. Під час підготовки цього матеріалу вдалося зʼясувати, що паспорт громадянина Росії, на який посилається ДМСУ, Мамуці Оніані не видавався, а сам Оніані громадянства Росії не набував. Більше того, номер і серія паспорта, наведеного ДМСУ, свідчать про те, що його видано не у 2008 році в Архангельській області, а у 2020-му у Ханти-Мансійському автономному окрузі, що підтверджується відповідною довідкою:
Звісно, можна стверджувати, що це саме Оніані підробив довідку. Але порівняйте ці два документи. Один із них – справжні й закордонний паспорт громадянина України Оніані, другий – «паспорт» громадянина Росії на те ж саме ім'я.
Зверніть увагу на фото. І згадайте, яким чином в Україні роблять фото на закордонні паспорти. Нагадаємо – отримувача паспорта фотографують прямо у відділенні, де паспорт оформлюють. І потім ця фотографія вдруковується в паспорт (не вклеюється). А тепер дайте відповідь: яким чином сталося так, що громадянин Оніані, який має синець під правим оком в українському паспорті, виданому 29 вересня 2008 року, має такий самий синець, ту саму зачіску і той самий одяг у російському паспорті на півроку раніше, 11 лютого 2008 року?
Відповідь проста – співробітники української міграційної служби просто сфальсифікували «ксерокопію» російського паспорта. Натомість, не помічаючи скалки у своєму оці, ДМСУ наполягає на подання неправдивих відомостей Мамукою Оніані під час отримання громадянства України. Ось довідка:
Ні, вона не про паспорт. Вона про те, що у «Вовчанському суді Харківської області цивільна справа за позовом Мамуки Григоровича Оніані про встановлення факту проживання не значиться». Номер, печатка, підпис.
Але ось рішення Вовчанського районного суду Харківської області:
З одного боку ДМСУ стверджує, що позову не було, з іншого – копія рішення, завірена відповідно до вимог законодавства. Тому питання щодо підробки паспорту видається очевидним.
Історія, як уже говорилося вище, довга і заплутана в юридичному сенсі. Однак Мамука Оніані вже навіть не просить залишити йому громадянство України, він просить від держави України єдине – видати йому документ, який дасть йому змогу залишити її територію, як того, врешті, вимагає від нього ДМСУ. Однак попадає в замкнене коло абсурду. Довідку ніхто не дає, посилаючись на підстави, які є очевидно абсурдними і які з причини саме цієї абсурдності просто неможливо оскаржити у законному поряду.
Між тим продовжує перебувати у ПТПІ, оскільки більше десятка судів різних інстанції не можуть вирішити питання ідентифікації однієї особи. Скільки ще таких судів доведеться пройти? І хоча адміністративне затримання і носить тимчасовий характер (у цьому випадку починаючи з 2020 року), проте це є крайнім заходом, який застосовується у виняткових випадках, а його безпідставне неодноразове продовження з метою «ідентифікації» свідчить про порушення прав людини, яка мала достатні документи, що встановлюють особу. Департамент стратегічних розслідувань поліції та Державна міграційна служба постійно надсилають у різні країни запити щодо наявності громадянства та реєстрації місця проживання, запити в Грузію щодо можливості поновлення громадянства Грузії у Мамуки Оніані, отримують на них відповіді, але такі, що їх не задовольняють.
А час тим часом все біжить. У вересні закінчується черговий строк перебування в ПТПІ. Відповідно до закону його можуть продовжити до листопада 2023 року. А що далі?
P.S. Справа навіть не у самому Мамуці Оніані. Справа у системі. Яка заганяє людину у ситуацію безвиході та відчаю у зв'язку з безкінечною тяганиною та байдужістю органів, які ладні навіть фальсифікувати докази, забуваючи, що за цим всім стоїть доля людини – людини, яка поважає Україну та допомагає армії. І те, що з людиною, зрештою, ким би вона не була, треба вчиняти відповідно до закону.
І таких прикладів чимало, особливо з-поміж іноземних добровольців, які захищають Україну зі зброєю в руках, і яких наші суди депортують за кордон, у тому числі і в Росію.
Тож питання, чи зможуть вони захистити свої основоположні права у гонитві за правдою, яку не чують, наразі залишається відкритим.
