Українські науковці?-гуманітарії масово підписують

«Відкритий лист до Міністерства освіти і науки України щодо змін до наказу про оцінювання результатів досліджень».

Основний месидж, що намагаються донести до суспільства та чиновників-депутатів сотні людей, щиро переконаних, що вони займаються повноцінною наукою, такий:

На відміну від природничих наук, для яких наукометричний підхід, за яким вартісність досліджень корелює з рейтинговістю публікацій в цитованих журналах, вимірюється індексами цитування та Гірша, українські гуманітарії — окрема, ізольована від світової наукової спільноти каста дослідників, що переймаються такими глибоко-національними проблемами, що їхні публікації не індексуються, не цитуються, нікому в світі не цікаві.

До того ж англійською більшість з них не читає і не пише.

Тому — не лізьте їх оцінювати брудними наукометричними інструментами, що вигадали заокеанські розумники.

Аргументація дуже потужна, наприклад, одна поважна докторка-історіографіня ( чи історичка?) пише:

«Мотиви мого підписання петиції: НЕМАЄ ЖОДНОГО УКРАЇНСЬКОГО журналу з історичних дисциплін у WoS чи Scopus; в свою чергу практично НЕМАЄ МІЖНАРОДНИХ часописів з історії України чи української історіографії (науковій дисциплін, якій присвятила життя).»

З українськими істориками, мистецтвознавцями та літературознавцями все зрозуміло, навіть працюючи в американських та європейських університетах, вони практично не продукують цитованих статей на українську тематику в міжнародних журналах.

Чи то теми такі екзотичні вони вибирають, чи то якість досліджень така — не мені оцінювати, я не експерт в цій галузі, але здається, що за таких публікантів українські англомовні журнали будуть нікому не цікавими «мурзилками», набагато гіршими за аналогічні в більшості природничих галузей НАН.

Представники української економічної науки теж не відстають:

Столичний доцент-економіст:

«Повністю підтримую звернення. Є безкоштовна некомерційна бібліометрична база даних, що індексує наукові публікації та наводить дані про їх цитування — Google Scholar, яку можна цілком ефеективно використовувати для оцінки цитованості публікацій.

Я навмисно поставив знак питання, бо не впевнений, що більшість підписантів є науковцями.»

Щодо рейтінгів в Гуглшколярі — питома частка посилань на праці видатного фізика Фейнмана припаде на його лекції та збірки жартівливих оповідань, що не є науковими публікаціями. https://scholar.google.com.ua/scholar?hl=uk&as_sdt...

Рейтинги в Гуглшколярі — не є індикативними щодо цінності наукового, а не літературно-публіцистичного доробку автора.

Я навмисно поставив на початку тексту знак питання після слова «науковці», бо не впевнений, що більшість підписантів дійсно є такими, попри наявність відповідних довідок.

Науковці, на мою, та деяких співгромадян, що вчилися та працювали в ТОП-100 університетів світу, — це, в першу чергу, дослідники, які продукують нові, цікаві світовій науковій спільноті знання, а не монографії та дисертації, які ніхто, крім опонентів на захисті дисертації, не читає.

- До речі, навіть деякі, незнайомі з реаліями української науки, лауреати Нобелівської премії поділяють цю крамольні погляди.

Я особисто вважаю, що дослідники, не інтегровані в світовий науковий простір, є, скоріш за все, графоманами-монографістами, а не науковцями.

А їхня ненависть до наукометрії — похідна від особистої наукової нікчемності.

ПС. За пару днів звернення підписали сотні докторів та кандидатів гуманітарних наук.

Лякає кількість та якість цього контингенту. Їх більше, ніж членства соціал-національних дружин.