Втрата територій це завжди боляче. З цього варто робити висновки.
Польща звільнилась від окупації 1795-1917 року. В 1920-1939 вона мала у своєму складі території України, які потім втратила. Польські еліти 1980-2000 років пам'ятали втрату територій у 1945, обміни землями з СРСР. Тому так відчайдушно і згуртовано Польща готувалась до можливої війни з Росією, вступила в NATO. Поляки розуміли, що їм ніхто і ніколи не допоможе у війні з Росією. Німці вже двічи у світових війнах та напередодні них співпрацювали з росіянами. Так само зараз співпрацюють, бо німці і росіяни гравці в Європі.
Фіни теж мають більш ніж двохсотлітню історію взаємин, війн з Російською імперією, СРСР. Тому фіни після 1938-1945 намагались вибудувати певні стосунки з СРСР. Фіни знають, що лише нація з гарною освітою, заможними громадянами здатна воювати, чинити опір. Фіни створювали потужну промисловість.
Джаред Даймонд «Переворот»
А що #українці зробили за 30 років «незалежності»? Скоротили армію, віддали ядерну зброю, змусили мільйони емігрувати, а десятки мільйонів жити у злиднях.
Українці кілька сотень років ведуть війни з росіянами. З дванадцятого століття, коли вишгородський князь (1149—1150, 1155—1156) Андрій в 1169 пограбував Київ!
Громадяни лише тоді захищають державу, коли є що захищати, якщо цінують культуру, мову, світогляд та спосіб життя.
Німеччина, Польща, країни Балтії чекали десятки років можливості об'єднати країну, відновити незалежність. Не просто чекали, а виховували еліти, громадян. Накопичували потенціал, постійно змінювались і ставали сильніше, заможніше. Ми з вами теж стоїмо перед вибором щодня. Поразка у війні, навіть кілька поразок і поділів країни, окупація сотню років або кілька десятків «ганебного миру» не стануть на заваді розвитку нації. Якщо народ хоче жити у власній державі і докладе всіх зусиль, то за кілька десятків років боротьби реалізує власні прагнення.
