Люди, які пред'являють «а де ж ізюмський котел? чого упустили москалів?!» схожі на покупця, що йшов в магазин купувати велосипед, зненацька по акції виграв лексус, і ниє: «але ж я настроївся на велосипееед».
Коли наші вийшли до Куп'янська, мені попався аналіз: так, тепер росіяни мають два варіанти: 1) відбивати українців від Купянська, щоб забезпечити якийсь коридор з півночі 2) готуватись до тяжкої оборони Ізюма з поставками через Оскіл. Наступний день експерт пише: ок, хлопці, визнаю. Третього варіанту — експрес-драпу звідусіль — я не бачив.
Бо цей варіант сіюмінутно рятує їм солдат, але прирікає на поразку і фронт, і всю війну. Він рве на шмаття міф про силу російської армії та її непереможність. А ж на цьому міфі базувалась вся стратегія останніх місяців: переконати Захід в тому, що Україна «все одно» не має шансів проти могутньої Росії, а отже треба перестати слати їй зброю та змусити здатись.
Драп російської армії та звільнення області за три дні (!) не лишає від цього міфу каменя на камені. Стає абсолютно очевидно, що питання лише в зброї. До того ж, руйнувань міст в процесі майже нема, вони стоять цілі і жителі зустрічають визволителів оладками.
Це в триста разів краще для переконання західних виборців, ніж тисячі полонених орків, але через місяць кривавих боїв та на руїнах і попелищах. Ця ідеальна, неймовірна чудо-перемога гарантує продовження та посилення підтримки України. А отже крах Москви.
