А от ті люди, що додали в програму обов'язкового читання «12 стільців» — вони в курсі про що ця книга взагалі? Чи просто не наважились позбавити маленьких українців мема про віддай-ковбасу-я-все-прощу?
 
Можу нагадати. Книжка ця про те, що в Радянському Союзі жити добре. Герої книжки об'їзджають купу місць, спілкуються з різноманітними людьми, і всюди знаходять одне: підтримку та інтегрованість у нову радянську державу. Суспільство загалом прийняло радянську владу і йде назустріч прогресу. Інженер будує завод. Місто запускає трамвай. Залізнодорожники відкривають клуб. Театри ставлять нові п'єси. Газети пишуть статті. Усе працює, життя наладилось.
Єдині, хто невдоволений цим новим життям — це зашкарублі залишки старого світу, і автори їх всю дорогу висміюють. Недолугий дворянин Вороб'янінов, архіваріус що чекає повернення поміщиків, неприкаяний поп-комерсант.
 
Остап розводить на гроші таких «колишніх людей», представившись посланцем з закордону що приїхав піднімати повстання. І ми бачимо повну і абсолютну безпідставність сподівань на таке повстання. З цими людьми ніц не вийде. Вони смішні й безпорадні. За кілька днів вони самі наввипередки побіжать здавати товаришів в ГПУ.
 
Роман нам показує милий, добрий СССР, що цвіте та розвивається. В ньому, на відміну від реального, нема репресій, нема розстрілів, нема цензури, нема селянських повстань. Літераторів оцінюють по талантам, а не по біографії. В реальності ж друга авторів Володимира Нарбута вигнали з партії та редакції якраз у той рік. А ще через десять розстріляли, приписавши, до речі, укр.націоналізм.
 
Думку про безальтернативність радянщини автори далі углубили в наступному романі. Бо в першому лишалась деяка непевність: а ну як би Остапу звезло б трохи більше? Якби Кіса не пропив гроші, і гарнітур з зашитими брильянтами вдалось би купити на аукціоні? Було б йому щастя?
 
Нє, не було б. Щастя — то нестись державним автопробігом по дорогам країни. Щастя — будувати Східну Магістраль. Щастя — виплавити мільйон тон чугуна. Остапу це нецікаво, тому ні за які гроші йому щастя в СССР не знайти. Справжне життя пролітає мимо таких як він, радо гудячи клаксонами та виблискуючи лакованими крилами.
 
Радянська держава настільки чесна, що прорва неправдою здобутих грошей не принесе вам радості. Не зможете купити не те що квартиру, а навіть машину. Всі блага радянська держава розподіляє не за папірці, а відповідно до потреб та заслуг громадян.
 
Що, звійсно ж, теж брехня. Панівний клас радянської держави, номенклатура, жирував дай боже. Всі мрії та забаганки Остапа були цілком досяжні партійним босам.
 
Невдала спроба Бендера втекти з СССР вганяє гвіздок авторської думки в голову читача по шляпку. Героя грабують румунські прикордонники та завертають назад. Висновок: ТУТ (на радянщині) іншого шляху до успіху ніж крім як через партію НЕМА. Але і ТАМ (закордоном) вас жде лише грабунок, шансів на краще життя теж нема. Навіть у такого вмілого пройдохи як Остап. Йдіть в управдоми.
 
Українська держава не має змушувати дітей читати твори, що вихваляють радянську владу. Існує багато інших. «Я вибрав волю» чи «Сам в океані», наприклад, розказують правдиві історії тих, кому вдалось вирватись на свободу.