Законопроект «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями» має шанси на розгляд протягом чергового пленарного тижня. За визначенням, цей нормативний акт має закласти правові підстави щодо інформаційної реінтеграції тимчасово окупованих районів Донбасу.

Чи буде ефективним перший крок?

Експерти ГО «Інформаційна Безпека»" неодноразово оприлюднювали своє бачення наведеного законопроекту у версії до першого читання. Загальне враження – питання інформаційної безпеки та інформаційної інтеграції регіону були практично не розкриті. Більш того, експерти встановили, що запропонований механізм керівництва з боку держави подіями в регіоні силами Об'єднаного оперативного штабу ЗС України має ризики неефективності у відношенні саме інформаційної складової через низку чинників (в першу чергу по причині слабкої правової урегульованості, відсутність необхідних повноважень, ресурсів, фахівців тощо).

Зі слів спікера Верховної Ради Андрія Парубія до законопроекту №7163 про реінтеграцію Донбасу подали близько 700 поправок. Їх аналіз дозволяє говорити про покращення тексту проекту нормативного акту. Але питання щодо особливостей реалізації інформаційної політики в регіоні, функціонування ЗМІ, протидії ворожому інформаційному впливу залишаються не розкритими і не деталізованими. Практично єдиним винятком є низка пропозицій від представників парламентського Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики. З іншого боку, погоджуватися з ситуацією та чекати, поки проблема буде вирішена в підзаконних актах Кабміну або нормативних документах міністерств – це втрата часу та надмірна бюрократизація.

Інше застереження – питання дотримання свободи слова, діяльності ЗМІ тощо, які є базовими правами згідно з Основним законом України. На жаль, ми вже маємо певні зауваження від міжнародних організацій. Зокрема, Моніторингова місія ООН заявляє про відсутність в проекті закону ясності в правовій основі щодо захисту прав людини.

Тому з нашого боку логічно очікувати необхідної деталізації наведених питань у відношенні тимчасово окупованих територій саме на рівні запропонованого законопроекту. Щонайменше, за прикладом Закону України "Про боротьбу з тероризмом", є необхідність чіткої регламентації висвітлення подій, інформування громадськості, діяльності ЗМІ в районі кризової ситуації. Якщо ми упустимо ці питання – отримаємо міжнародні скандали через певні проекти поза межами правового поля на зразок "Миротворця".

Про доцільність прийняття закону прямої дії свідчить історична практика нашої національної нормотворчості. Життя періодично вимагало рішучих кроків з боку держави щодо урегулювання тієї чи іншої кризової ситуації, у т.ч. шляхом прийняття резонансних нормативно-правових актів. Але "чомусь" політичний бомонд та особливо чиновники робили все, щоб персонально самоусунутись від відповідальних кроків. Шляхом незрозумілих компромісів та уникненням гострих кутів проекти документів Кабміну чи міністерств поступово вихолощувався до рівня набору декларацій, які були мало підкріплені завданнями, повноваженнями та відповідальністю. Тобто розроблення нормативного акту з механізму вирішення проблеми перетворювалося на самоціль. Щось написали, погодили, прийняли та забули. Запитати про невиконання вимог неможливо, так як не має кого та не має за що.

Закон прийнято, що далі?

Принципи антикризового менеджменту вимагають від кожної ланки управління починати свої дії на випередження, не чекаючи дій інстанцій зверху. Зазвичай це дозволяє зекономити час, підготувати ресурси, виконати ті чи інші першочергові заходи.

Тривалий час розробки наведеного вище законопроекту був чудовою можливістю для центральних органів виконавчої влади та силових структур проаналізувати ситуацію, зрозуміти свою майбутню участь в оновленому "проекті визволення Донбасу", провести підготовку тощо. Але вибачте, який державний орган вже готовий до перезавантаження для нового формату дій в інформаційному просторі? Хто взяв на себе загальну координацію на міжвідомчому рівні? Є певні побоювання, що інформаційна складова буде в черговий раз представлена гірше за інші. Підтверджує це тривала історія з розробленням проекту документу з робочою назвою "Стратегія інформаційної реінтеграції Донбасу". Безумовно, з боку влади були численні публічні презентації та офіційні заяви з цього приводу. Але це все декларації про наміри та процес заради процесу. Результатом мав бути щонайменше розроблений та погоджений проект нормативного акту рівня Кабміну, який має бути готовий до підписання відразу після прийняття Верховною Радою закону, про який йде мова вище.

До речі, волонтерських проектів та проектів громадських організацій щодо реінтеграції Донбасу стає все більше і більше. Якщо та чи інша держструктура відчуває кризу творчості або брак ресурсів, то залучення структур громадського суспільства є також ефективним і економним шляхом вирішення проблеми. Але навіть такий формат до сих пір не використано і чиновниками всіляко ігноруються напрацювання суспільства.

Є інший ризик. Підозрюю, що в Генштабі вже розроблено документи, які будуть регулювати механізми дій Об'єднаного оперативного штабу щодо забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями, у т.ч. проведення "операції з оборони України". І майже впевнена, що з заходами "загальнодержавного рівня, щодо протидії ворожому інформаційному впливу",– будуть організаційні, контентні, ресурсні тощо проблеми.

Слід також застерегти від необґрунтованих очікувань. Жодна міжнародна організація чи країна-партнер не буде виконувати нашу роботу. Ми можемо очікувати на дорадчу допомогу, підготовку фахівців, певні ресурси. Але перекладати на їх плечі основний тягар роботи в інформаційному просторі та відповідальність – це вже занадто. Схоже, ми непогано "влаштувалися", отримуючи від зарубіжних партнерів теле/радіопередавачі або вежі для відновлення мовлення на Донбасі, робили за кошти партнерів комунікаційних компаній та цільові акції. Але після майже чотирьох років подій дуже важко пояснити партнерам, чому держава не спромоглася починати працювати самостійно? Чому, наприклад, 2 роки назад обіцяна губернатором вежа в Покровську досі не почала будуватися? По факту на даний момент встановлені виключно ті вежі та передавачі, які було надані партнерами або приватними організаціями, НСТУ (тобто заплановані та скоординовані Комісією по відновленню мовлення), ще з кінця 2014 – до середини 2016 року. Ніяких нових надходжень обладнання від держави або партнерів) або новозапланованих встановлень з того часу так і не відбулося.

Завдання звільнення та реінтеграції Донбасу є надзвичайно складним і його можна вважати тестом на спроможність для держави, влади і суспільства. Без перемоги на інформаційному фронті загальна перемога навряд чи можлива. Унікальність ситуації вимагає потужного нормативно-правового поля. Сподіваюсь, під час остаточного доопрацювання та прийняття давно очікуваного законопроекту наші народні обранці зможуть подолати цей виклик.