Нещодавно "GfK Ukraine" оприлюднила матеріали дослідження на замовлення "USAID" та «ІМІ», яке присвячене медіа та політичним уподобанням жителів Донецької області. Звіт про дослідження, що охоплювало січень-березень 2017 року, є досить детальним, тому всю інформацію залишимо для аналізу профільними фахівцями. Зупинимося на тих його аспектах, що безпосередньо стосуються протидії російській інформаційній агресії та вирішення завдань інформаційної реінтеграції Донбасу.
Для жителів регіону телевізійні канали продовжують утримувати першість як джерело щоденних новин. Частка Інтернету зростає досить динамічно, але поки що відстає від телебачення. Це в основному обумовлено уподобаннями, рівнем медіаграмотності та технічними можливостями для більшості цільових аудиторій. Аналізуючи перелік найбільш популярних джерел, спрямованість їхнього контенту і структуру власників, легко розуміти, яку саме інформацію отримують споживачі.
Стосовно умов регіону держава та приватний бізнес робить акцент на традиційні ЗМІ. Але в такому випадку ми можемо втратити аудиторію так званих «нових медіа», в першу чергу соціальних мереж. Наведена нижче інфографіка насторожує: ресурси російського походження фактично домінують. У контексті зростання частки Інтернету в загальній структурі медіаспоживання це стає дуже небезпечним.
Останній указ Президента, який забороняє провайдерам надавати доступ до сайтів VK, Однокласники.ru, Mail.ru, Яндекс трохи нейтралізує ці загрози. Це означає, що відповідні органи розішлють указ Президента провайдерам і змусять їх припинити доступ до цих ресурсів. Звісно, існує «Dark Net: TOR, різні анонімайзери, через які можна заходити на ті самі ресурси. Свою позицію по цьому Указу я вже оприлюднювала. Вважаю, що:
- Добре, що рішення тимчасове.
- Погано, що не через суд. Нагадаю, що перші російські телеканали Україна забороняла через ухвалу суду про забезпечення позову від Нац Ради. Чому цього разу не пішли цим шляхом мені незрозуміло. Він більш складний, потрібні докази та хороші юристи, але він більш адекватний на мій погляд.
- В принципі заклики на російських сайтах до вбивства українців, або що загрожують територіальній цілісності, або порушують українське законодавство, в суді легко можуть бути доведені (аналог Гаагський трибунал по справі „Радіо Руанда“).
Як показує досвід інших країн, у яких соціальні мережі заборонені, кількість користувачів після заборони скоротилася, але близько 10 відсотків юзерів продовжили користування. Думаю, в Україні ситуація після заборони буде подібною, з тим самим показником. Виконати рішення РНБО реально, але на 100 відсотків щось заборонити в інтернеті неможливо.
Взагалі, я давно говорила, що, ставлячи за мету захистити інформпростір і заборонити антиукраїнські ресурси, треба йти до суду. Надавати докази і забороняти їх судовими рішеннями, як було вчинено з російськими телеканалами.
Так само вважає голова Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики Верховної Ради – Вікторія Сюмар: „Ми чітко показали, що інформаційна політика цих телеканалів може ставити небезпеку для життя і здоров'я людей. п. 2 ст. 10 Конвенції про права людини чітко передбачає, що якщо існує небезпека для нацбезпеки або життя людей, то може бути обмежений питання свободи слова. Такі рішення краще робити через суд. Цьому більше довіри, так як надаються докази того чи іншого втручання. На думку нардепа, очевидно, що російська ФСБ контролює такі ресурси, як «Вконтакте», «Однокласники» і займається там ідеологічними вкидання, які фактично є пропагандою війни. Але видаючи такі укази, потрібно приводити суспільству докази і чітко пояснювати, чому це відбувається.“
Тепер прийшла черга звернутися до головного питання: поглядів людей, які вже четвертий рік живуть в районі кризової ситуації. Нижче наведено інформацію про їхню зовнішньополітичну орієнтацію:
Як ми бачимо, ані проєвропейський вектор, ані проросійський сьогодні не мають вирішальної ваги. У порівнянні навіть з попереднім роком все більше зростає бажання нейтральності/позаблоковості, хоча в деяких містах і проросійської оріеєнтації. До речі, багато інших відомих мені досліджень традиційно давали обмежений вибір майбутнього: між Росією та Європою. Як наслідок – ми проґавили розчарування людей та зростання їхнього бажання самостійно обирати свій шлях і майбутнє без огляду на зовнішні цінності і стандарти.
Невизначеність у відповідях може також означати зневіру та розчарування в політичних силах та їхніх лідерах, які виступають за реалізацію того чи іншого вектору політики.
Що стосується подальшої інтерпретації політичних запитів, то вони досить прості та зрозумілі. На першому місці знаходиться найболючіше питання – зупинити війну. Але загальні декларації та заклики вже набридли. Люди хочуть знати не космічні, а реальні шляхи вирішення проблеми та відчувати кроки щодо їхньої реалізації. Це головний критерій відношення до планів/дій міжнародних гравців, держави та місцевої влади, еліт всіх рівнів.
Відповідно, подальші коливання за шкалою: проросійські/проєвропейські настрої напряму залежать від наведеного вище. Нам дуже допомагає факт того, що російське керівництво не розглядає питання включення тимчасово окупованих територій до складу Російської Федерації. Але цього мало, необхідні сильні проукраїнські мотиватори для місцевого населення. Ураховуючи чинник інформаційної дифузії через лінію зіткнення, проукраїнські та проєвропейські цінності та настрої у випадку їхньої переважної наявності в регіоні рано чи пізно знайдуть своїх прибічників і на тимчасово окупованих територіях.
Мені здається, що штучне створення протестних настроїв серед жителів тимчасово окупованих територій до рівня, коли вони будуть готові вийти на масові протести або взятися за зброю, щоб вигнати окупантів самотужки – на сьогодні є утопією. Це може настати пізніше, але сьогодні нам слід створювати для цього об'єктивні передумови.
З огляду на наведені матеріали дослідження прослідковується, що нам слід робити і чого краще уникати в медіасфері.
Отже, щонайменше нам не потрібно:
втручатися нецивілізованими методами в редакційну політику ЗМІ, які користуються популярністю в регіоні та нав'язувати їм той чи інший контент;
займатися цензурою та забороняти для поширення в ЗМІ речі, які є відомими й очевидними для людей;
нехтувати переконаннями та цінностями місцевих жителів;
нав'язувати їм у ЗМІ віртуальну реальність (історичну, економічну тощо);
застосовувати щодо громадян України (крім членів озброєних терористичних формувань так званих „ДНР/ЛНР“) те, що має ознаки інформаційних та психологічних операцій.
Будь-які спроби зазначеного відразу будуть використані російськими пропагандистами і ми однозначно отримаємо „ефект бумерангу“.
Доцільними кроками є:
заохочення гравців українського медіаринку виробляти та поширювати проукраїнський та проєвропейський контент;
досягнення максимального технічного покриття території регіону українськими медіа-ресурсами. Це напрямок, де держава має грати вирішальну роль. Якщо необхідно – то сприяти доступу до розвинутих технологій на пільгових умовах. При цьому слід розуміти, що майбутнє залишається за новими медіа;
перешкоджання всіма доступними та законними способами поширенню ворожого контенту;
сприяння поширенню медіаграмотності населення, особливо серед молодого покоління;
позбавлення терористів та їхніх покровителів можливостей в ЗМІ для перехоплення ініціативи. Це вимагає в першу чергу випереджувального створення і використання позитивних інформаційних приводів.
Зрозуміло, що наведене вище вимагає часу, зусиль, ресурсів, ефективного менеджменту тощо. Але варіанти щодо іншого вибору у нас також обмежені. Нехтування можливостями призведе до того, що порядок денний подій на Донбасі і його перспективи будуть визначати сторонні гравці. Отже, вибір за нами.
