Чому нам потрібно оперативне управління?
Перш за все, я проаналізувала положення «Доктрини інформаційної безпеки України» (далі – Доктрина) на предмет завдань та можливостей їх реалізації, у т.ч. наскільки для нас є актуальними питання оперативного управління інформаційними заходами на рівні держави.
Нагадаю, що метою Доктрини визначено «уточнення засад формування та реалізації державної інформаційної політики, насамперед щодо протидії руйнівному інформаційному впливу Російської Федерації в умовах розв'язаної нею гібридної війни». Це для нас ключова теза, бо інформаційна війна ведеться в режимі «онлайн» і реагування з нашого боку має бути якщо не на випередження, то щонайменше адекватним по часу. Також Доктрина нормативно вводить в обіг термін «кризові комунікації» як «комплекс заходів, що реалізуються державними органами України у кризовій ситуації і передбачають їх діалог із цільовою аудиторією з питань, що стосуються кризової ситуації». Зазначене також може бути ефективним тільки за умови роботи в «онлайн-режимі».
Аналіз переліку національних інтересів України в інформаційній сфері дозволив виокремити інтереси, реалізація яких в тому чи іншому форматі є можливою виключно за умов можливостей постійних координації, моніторингу, оперативного управління та інших складових функціонування в так званому режимі "24/7/365":
Також в Доктрині інформаційної безпеки визначені пріоритети державної політики в інформаційній сфері. Серед них є «створення інтегрованої системи оцінки інформаційних загроз та оперативного реагування на них». Ключовим елементом зазначеного є «інтегрована система„, що передбачає відповідь на питання хто має стати таким інтегратором. З зазначеним положенням корелюється інший пріоритет: «постійний моніторинг пропаганди держави-агресора, розроблення та оперативна реалізація адекватних заходів протидії».
Очевидно, що на рівні держави зазначена діяльність має бути централізованою. Частина таких функцій вже реалізується в різних силових структурах, частина передбачається для реалізації «під дахом» Міністерства інформаційної політики України, на яке згідно вимог Доктрини мають бути покладені організація та забезпечення такої роботи.
Хтось може заперечити, що така централізація несе ризики посилення цензури чи порушень свободи слова. Інші опоненти зазначають, що кожен центральний орган виконавчої влади силового та «інформаційного» блоку вже має свої повноваження у сфері інформаційної безпеки. Але навіть у такому випадку необхідність координації спільної діяльності та отримання зворотного зв'язку є очевидною.
На мою думку, нам слід піднятися над нашим внутрішнім «перетягуванням ковдри» між державними структурами та спробувати прогнозувати дії противника. У випадку реалізації керівництвом РФ плану масованого інформаційного впливу проти України у поєднанні з іншими заходами «гібридної війни» буде задіяно весь арсенал інформаційного протиборства. Об'єктами атак стануть всі можливі цільові аудиторії в Україні, система державного та військового управління, інформаційна інфраструктура тощо. За найбільш песимістичними сценаріями ми можемо втратити суверенітет в національному інформаційний просторі. З метою недопущення зазначеного з української сторони має бути забезпечено здатність системи державного управління зберегти можливості свого функціонування та впливу на ситуацію в інформаційній сфері.
Шляхи реалізації
В умовах стрімкого зростання інформаційних потоків і браку часу важливим стає створення для керівників державних органів влади сучасного інформаційно-технологічного середовища, що сприятиме оперативному забезпеченню керівництва держави у надзвичайних (нештатних), кризових ситуаціях. Найважливішими елементами цього середовища є координаційно-ситуаційні центри, під якими розуміються спеціально обладнані об'єкти з відповідними інформаційним, телекомунікаційними, програмними та методичними засобами, що забезпечують моніторинг ситуації, процес збору чи обновлення вже зібраної інформації з метою вироблення відповідного управлінського рішення та впливу на ситуацію. Є логічним вважати, що такий координаційно-ситуаційний центр має з'явитися в Україні для забезпечення діяльності у сфері інформаційної безпеки. Фахівці обґрунтовують створення такої структури по кільком варіантам, у т.ч. як підрозділ АП України, апарату РНБОУ або МІП.
Міноборони Росії активно поширює пропагандистський відеоролик про створення центру управління оборони держави. Якщо відкинути в сторону його банальну рекламну складову про «міць російської армії», то є цілком зрозумілим намагання нашого противника підвищити ефективність керівництва ведення «гібридної війни» проти України. В цьому контексті це є додатковим аргументом замислитися над питанням розвитку власної системи державного управління у сфері інформаційної безпеки.
Слід згадати, що в переліку стратегічних напрямів діяльності Міністерства інформаційної політики України на 2016 рік було зазначено «Створення системи державних стратегічних комунікацій. Реформа урядових комунікацій. Комунікаційна підтримка проведення реформ Уряду». За наведеним напрямом було сформульовано завдання щодо початку створення у 2016 році профільних ситуаційних центрів.
Довідково: В межах зазначеного передбачалося вироблення принципової схеми ситуаційних центрів на державному рівні (березеньтравень), розробка конфігурації та бюджету проекту (червень), пошук партнерів для реалізації проекту (з червня).
На жаль 2016 рік ми закінчили без більш-менш помітного просування в питаннях створення системи державних стратегічних комунікацій Мінінформполітики.
До речі, в проектах «Середньострокового плану пріоритетних дій Уряду до 2020 року» та «Плану дій Уряду-2017» ми також найдемо низку цікавих декларацій, у т.ч. щодо формування спроможностей у сфері медіа-моніторингу та аналітики.
За результатами обговорення питання з провідними вченими профільних наукових установ Національної академії наук України, силових структур держави, іноземними радниками в узагальненому вигляді вимальовується наступна картина.
Перш за все, майбутній координаційно-ситуаційний центр вбачається як структура, призначена для підвищення ефективності та оперативності здійснення функцій керівництва реалізацією державної інформаційної політики (в частині щодо моніторингу інформаційного простору, виявлення інформаційних загроз, управління підготовкою та проведенням відповідних інформаційних заходів щодо забезпечення інформаційної безпеки держави, у т.ч. функціонування системи стратегічних комунікацій сектору безпеки та оборони держави).
Серед основних вимог до зазначеного КСЦ експерти зазначають наступні:
забезпечення інформаційно-аналітичної підтримки прийняття рішень на державному (стратегічному) рівні у визначеній сфері діяльності;
інтеграція з іншими ситуаційними центрами та суб'єктами реалізації інформаційної політики держави та недержавними структурами відповідного спрямування. При цьому інтеграція має здійснюватися переважно через інформаційну взаємодію;
здатність працювати в онлайн-режимі та форматі "24/7/12/365";
Основними зовнішніми структурами для взаємодії (у т.ч. джерелами отримання інформації) з КСЦ можуть бути структурні підрозділи МІП, розвідувальні органи держави, Міністерство оборони України та інші органи військового управління, Служба Безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, Національна гвардія України, Державна прикордонна служба України, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, Держкомтелерадіо,підрозділи інформаційної політики обласних державних адміністрацій, громадські організації (за їх згодою).
До роботи у складі КСЦ крім штатного персоналу можуть залучатися представники інших структур сектору безпеки та оборони, а також представники недержавних організацій, у т.ч. засобів масової інформації, громадських організацій тощо (за згодою). Розрахунки показують, що така структура (у складі п'яти чергових змін) потребує для свого створення лише кілька десятків чоловік. До завершення створення та набуття повних спроможностей КСЦ взагалі може функціонувати в тестовому режимі без значного зниження ефективності діяльності.
