Третій секретар іноземного посольства зітхнув із полегшенням. Дуже добре, що за чверть століття вони так і не поміняли свої методи. А той хто попереджений, їхатиме обережно і не допустить зіткнення із великою вантажівкою.
Він ласкаво глянув на течку, яка лежала поруч, на сусідньому сидінні. Ось вона – довгоочікувана відпустка на Багами, а може і на, наповнену крокодилами, Флориду. Можливо йому навіть ордена дадуть. Не легко було роздобути ці надсекретні документи, ох – нелегко. Він знову, з любов'ю, поглянув на течку з документами. І саме зараз цього робити було не слід. З зустрічного напрямку, крізь прорізь огорожі між полосами, вискочив легковажний суб'єкт на Жигулях.
«Фух! Ледь врятувався „, подумав третій секретар іноземного посольства і зупинив машину на обочині. І саме в цю мить, стовп із дорожнім ліхтарем захитався і впав на машину. Смерть була миттєвою.
Позаду, у непомітній машині супроводження радісно зойкнули. Вони щойно бачили, як не вдався перевірений часом трюк із вантажівкою. Хлопець на Жигулях, хоча і випадково, але – справжній патріот своєї Держави! І падіння стовпа було милістю Божою.
Молодий лейтенант-водій, керуючись правилами дорожнього руху пригальмував за декілька сотень метрів, і це стало його фатальної помилкою. Потім, він отримав не одного запотиличника від голови операції – Павла Трохимовича Морозенко.
З села, недалеко від місця ДТП, поверталася місцева знімальна група. Журналістка – амбітна Мар'яна, побачивши ДТП із машиною, з дипломатичними номерами, зупинилася прямо там. Разом із оператором, вони зробили грандіозний репортаж, а тоді викликали швидку допомогу.
Цигарка тремтіла в руці амбітної і щасливої дівчини. Оце справжня подія! Її тепер точно заберуть у Київ і зроблять провідною журналісткою видатного каналу! Чекати швидку було нудно, тож вона зазирнула у авто, чий покручений метал навіював сумні думки. І там лежала вона – дивна течка. Подивившись по сторонах, і помітивши що оператор весело балакає із місцевими жителями, Мар'яна блискавично витягла течку.
Документи у течці були незнайомою мовою і лише одне слово – назва головного убору, — змусило серце журналістки затріпотіти від щастя. Ось воно! Ось її щасливий лотерейний квиток! Зараз Марічка все їй перекладе і вони – заживуть! Течка пірнула у журналістську сумку.
Павло Морозенко не встиг до машини першим, але він помітив, як ця особа витягла течку і заховала собі у сумку. Ну що ж! Павло Морозенко був терплячим. Він прослідкує за нею. Він вміє витягати з жінок цінну інформацію. Та й розважитися не помішає.
Через декілька годин Павло Морозенко та Мар'яна сиділи у літньому кафе та попивали приємні напої. Щось пішло не так. Павло Трохимович включив свою чарівність на повну, але на журналістку це не справляло жодного враження. «Невже я старію?» із жахом подумав пан Морозенко. Але насправді, це Мар'яна була не із таких.
Вона легковажно попрощалася із новим симпатичних знайомцем та поспішила до своєї коханої Марічки, на той бік вулиці. Павло Морозенко похолодів. І справді, не застрелиш же її прямо тут, на очах у величезної кількості свідків. «На всіх куль не вистачить», промайнуло в голові у пана Морозенко.
Журналістка набрала номер телефону своєї перукарки і подивилася ліворуч, замість того, щоб подивитися праворуч. І тут велика чорна БМВ, проїхалася по Мар'яні. Водій, так нічого не помітивши, умчав далі. Потім, свідки казали, що він правою рукою чомусь притуляв до носа дивну трубочку.
Павло Морозенко не був надто віруючою людиною, але в цю мить підняв очі до неба і одними губами пролепотів: «Дякую!».
Марічка з протилежного боку вулиці кинулася до коханої, але було запізно. Туфля із високим підбором лежала в одному боці, сумка – в іншому.
- Це моє, — витяг з сумки течку Павло Морозенко.
- Ні! Це – моє! – заверещала Марічка.
- А Ви хто їй будете? – суворо запитав Павло Морозенко.
- Я… подруга, — схлипнула Марічка і кліпнула, розмитими від сліз, віями.
- Тоді, Ви не маєте права на її майно, — повідомив Павло Морозенко і зник у натовпі.
Втомлений, але щасливий, Павло Морозенко повернувся додому. Проблему було вирішено. Йому випишуть премію. Щоправда, декілька неприємних хвилин доставив юний недосвідчений лейтенант-водій. «Ми не заслужили премію, ми не заслужили премію», повторював юнак, наче говіркий папуга. «Ми провалили операцію. Нам лише диво допомогло». «Але я повернув ці документи, а свідки мовчатимуть», відрізав Павло Трохимович, і юний лейтенант зів'яв.
- Коханий, — звернулася до Павла Морозенка дружина. – Я от по телебаченню бачила журналістське розслідування про офшори в Панамі. Невже це – правда?
- Звичайно ні, кохана. Чого лише не вигадають журналісти, — посміхнувся Павло Трохимович. І дійсно немає доказів – немає справи. А свою справу, Павло Трохимович знав добре.
NB! Якщо не хочете, щоб ваші кохані потрапили у ситуацію Марічки, напишіть заповіт і перечитайте главу 84 Цивільного кодексу України.
