Україна на державному рівні неодноразово поминає жертв двох нелюдських режимів, але мало хто згадує, що той, чи інший режим прийшов до влади за допомогою згоди (прямої чи мовчазної) громадян. Кожна Держава прагне контролювати суспільство, але не кожній це вдається. Люди, які не дають обмежити їхні права, не живуть в тоталітарній чи авторитарній державі.
Головне, вчасно не проґавити перші дзвіночки, коли Держава починає наступ на права людини, бо потім вже буде запізно…
Найчастіше, розумні Держави (не плутати із країною) приймають норми, що обмежують права людей разом із потрібними суспільству законами. Такі закони потрібні: суспільству, євроінтеграції, МВФ, тощо.
10 травня 2016 року Прем'єр-міністром України було подано до Верховної Ради України законопроект «про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет» http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf35... Враховуючи, як часто нервово смикаються, а потім ночами ридають у подушку іноземні автори (особливо творці фільмів), лише при згадуванні назви «Україна», такий законопроект потрібен був давно. Але, у цьому проекті є, щонайменше, одна цікава норма — п.п.1 та 2 п.11 ст.52-1 змін до Закону України «Про авторське право і суміжні права». Дана норма пропонує нам:
Тобто, коли в мережу викладають дані телефонів журналістів, це порушення прав людини, а коли кожна незадоволена особа буде закидувати тухлими яйцями (і добре якщо лише ними) житло власника веб-сайту, травмуючи психіку його неповнолітніх дітей, то це — нормально. Не дивуйтеся потім спалаху нападів божевільних, які перерізатимуть горлянку власникам веб-сайтів у їхніх ліжках. Держава тут ні до чого, Держава не може контролювати кожного божевільного, тому і хоче викласти у вільний доступ адресу проживання власників веб-сайтів: розумні люди розберуться.
Держава хоче контролювати всі гроші громадян (і інших фізичних осіб). На даний момент, фізичні особи можуть розраховуватися між собою за договорами купівлі-продажу , які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі 150 тис. грн. http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/article?... Але Держава дуже допитлива і хоче зменшити цю суму. На щастя для Держави, з цього питання НБУ може приймати Постанови само по собі, тобто без обов'язкової згоди 226 народних обранців.
Можливо, і треба колись привести обіг грошей до ладу. Але зараз це не на часі, хіба що Держава хоче проспонсорувати власників банку, от власник Фідобанку, мабуть, задоволений…
А ще Протокол 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод каже нам, що: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. » Можливо, Держава вважає, що обов'язок кожного — це допомога окремим верствам суспільства, наприклад власнику того ж таки Фідобанку?
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає право кожного на справедливий суд. Ви намагалися звернутися до суду останнім часом? Якщо – так, то Ви знаєте який чудовий і кожному по кишені судовий збір був встановлений в 2015 році. Якщо – ні. Не раджу Вам дивитися. Потім не зможете спати вночі, Вам снитимуться жахіття, а вранці Ваші співробітники будуть спостерігати, як Ви втупилися в одну точку у повітрі і бормочете: «тільки б не довести до апеляції, тільки б не довести до касації».
Ну, і звичайно, справедливий суд забезпечать безкоштовні адвокати, із Свідоцтвом, що вони таки адвокати, коли наступить чорний веселий час набуття чинності статей 131-2 Конституції. Адвокати тоді радісно зрозуміють, що позбавити їх Свідоцтва адвоката легше легкого, а без Свідоцтва двері суду для них будуть зачиненні, а значить — і шлях грошенят до кишень (чи поточних рахунків у банках) буде перекрито. І тоді холодними голодними вечорами вони будуть рвати на собі залишки волосся і стогнати: «Ну чому? Чому? Чому я повірив що мені перепаде значна частина ринку юридичних послуг?». Ну а клієнти? Клієнти платитимуть шалені гроші рідким представника Свідоцної професії, або шукатимуть безкоштовного адвоката. І буде, як у тому анекдоті: «Здравствуйте бесплатный доктор. Здравствуйте, неизлечимо больной».
Є ще декілька цікавинок від Держави, наприклад дуже правове призначення Прем'єр-міністра за поданням не Президента, а майбутнього Генпрокурора. Та і прийняття закону під конкретну особу дуже радує. Держава ніби показує підданим громадянам: «Бачите, як я можу! Вас це не турбує, тоді я іду до вас».
