Всім нам відомо, з книг та фільмів, які доблесні герої і прекрасні дами населяли в старовину Францію чи Британію і майже нічого ми не знаємо про жителів земель українських. В Україні жили не меш доблесні хлопці, а дами навіть прекрасніші ;). Але зараз мова не про них а про те, що вони залишили нам у спадок, для того щоб ми могли заманювати туристів у не дуже відомі містечка, такі як, наприклад Старокостянтинів Хмельницької області.
Старокостянтинів мав довгу історію, ще задовго до того, як князь Острозький вирішив побудувати у ньому замок для захисту від постійних набігів спритних сусідів у другій половині 16-го століття, тут мешкали люди, які залишили для археологів цікаві предмети. Але розквітнуло місто саме після побудови замка, бо мудрий князь надав йому Магдебурзьке право. Звичайно, на долю міста і замка перепали і лихі дні під час 1648-1654 років і пізніше, коли Російський імперський уряд у Костелі зробив в'язницю, а у замку – відділ поліції.
Знайти замок дуже просто, слід лише поїхати у Старокостянтинів та розпитати місцевих. Містяни дуже милі і з радістю вкажуть Вам напрямок прямо до вхідної брами замку.
А ось і замок. Як бачимо він реставрується, сподіватимемося, реконструктори врахують помилки, які були зроблені у 1990-х роках. Тоді хтось дуже розумний перекрив дах замку бетонними плитами і старі стіни, ображено спробували скинути дах.
Як і кожний порядний замок, Старокостянтинівський мав власну церкву, викликаючи захват у єдиновірців і дратуючи людей іншої віри.
Збудований для захисту населення, замок має міцні товсті стіни, які Ви можете побачити вже зараз, але щоб помацати їх та сказати: «вміли ж колись будувати!» або: «у мене будинок краще» доведеться відвідати Старокостянтинів.
Як бачимо, оборонна башта замку мала всі необхідні атрибути справді міцного захисного укріплення. А вікна у товстих стінах давали змогу спритному захиснику перевірити, чи буде кричати нападник, коли, прямо з неба, на нього несподівано поллється гаряча смола, чи впаде черства хлібина.
Ще однією перевагою замка було те, що він стоїть на річці Случ.
Зайшовши в середину замку із Вами, дуже привітна пані екскурсовод Олена, розповість Вам про його історію та покаже дуже цікаві речі. Але, на жаль, щоб побачити старовинне Євангеліє 17-го століття Вам тепер доведеться йти до краєзнавчого музею.
А от віруючим та цінителям мистецтва варто оглянути колекцію ікон замку. Серед них дуже рідкісна ікона з триптиху кінця 16-го століття, зроблена на липі.
Ті, хто любить старовинні регалії прийде у захват від старовинного бунчука, з яким, якщо пощастить, можна буде сфотографуватися, а потім показувати друзям, знайомим і незнайомцям, як фото фамільної реліквії. Пошепки кажучи, що власник фото прямий нащадок гетьмана, «ну, того самого…»
UPD: Розумні люди підказали що то не бунчук а пірнач. Але все одного можна сфотографуватися із ним, якщо нащадок козацького роду.
А от щасливих платників податків неодмінно зацікавить замковий колодязь, але не варто його використовувати у тому плані, який промайнув в голові. Вода в колодці завжди була крижаною і допомагала захисникам замку перечекати облогу.
Князі Острозькі майже не жили у Старокостянтинівському замку, тому, на жаль, я не можу розповісти Вам пікантних подробиць їхнього життя. Хоча, кажуть, стіни замка укріплювали розчином із яєчних жовтків, кінського волосся та волосся прекрасних дам (волосся гарних використовували для зовнішніх і внутрішніх стін, панського проживання, а пані не гарної зовнішності із смутком констатували, що їхні коси замуровані десь між спальнею кухаря та складом зброї).
Крім замку, в Старокостянтиніві є руїни Костелу Матері Божої Громничої та Домініканського монастиря 17 ст. які належать до тих маловідомих історичних будівель, які залишилися в історії, але про які мало хто знає в сьогоденні.
В 17-18 століттях Костел був прихистком для ченців домініканського ордену. Вони жили в мирі із природою і людьми, а те що збирали податки з декількох сіл, то не їх вина – Князь Острозький дав ченцям на це право.
В 1832 році (очевидно після польського повстання 1831 року) будівлі передали Російській Православній церкві. І вже в 1838 році (вельми характерно для цієї держави та її нащадків), будівлі передали поліції та використовували, як в'язницю. Мабуть, не одному з в'язнів, під час вимушеного голодування від черствого хліба з водою, ввижалися привиди ченців, які підходили до бранця та помахували йому пальчиком: "Religia — opium dla ludu. konieczne było, aby chronić wolność. Psia krew!"
А тих, хто вважає, що лише відпочинок на природі є справжнім відпочинком, можливо зацікавить мальовничі береги річки Случ, тієї самої, яка має назву Річки-Єднання…
P.S. Розпорядок роботи замку-музею ;)
