Ідеологи та експерти деколонізаційного руху постійно повторюють, що імперія – напрочуд стійка конструкція: спочатко воно довго-довго поволі хиріє, але потім раптово розвалюється. Скептики на це, зазвичай, зажадають конкретних пояснень та прикладів.
І у сьогоднішньому дописі наводиться саме такий приклад. Відомий російський історик Андрєй Зубов розбирає, на перший погляд, нудну тему про земську контрреформу 1890р. – ключову з тих реакційних де-лібералізаційних контр-реформ, що їх провів цар Олександр III. Після смерті царя-”визволеля селян", Олександра II, дворянство вчинило небезуспішну спробу замилити його реформу зі скасування кріпосного права та інші, пакетні з нею нововведення.
Історик переконливо доводить, що саме ця спроба деградуючого та втрачаючого свої колишні владні позиції дворянства розвернути реформи попередника, зрештою, спричинила революції 1905р. і 1917р., що закінчилися кривавим Жовтневим переворотом. Цитата: "Цар Олександр III, піддавшись на кулуарну адвокацію відчайдушного реакційного дворянства, по суті, цією контр-реформою підписав відтермінований смертний вирок власному синові – майбутньому й останньому російському імператорові Миколі II". Вирок, який було виконано розстрільною командою Єкатеринбурзького ГубЧК у пріснопам'ятному підвалі Іпатьєвсього дому.
Матеріал доволі об'ємний, тож радимо дивитися. Винесемо з нього сюди лише декілька ключових висновків і спостережень.
По-перше, нереформована, нелібералізована імперія – приречена на розвал і деградацію; і це не наші слова, а самих росіян. Мовою автора, "... консервація ситуації, відсутність будь-яких змін або ж їх відкочування назад, неминуче виливалися б у "Пугачовщину"...".
Відповідно, імперія, де розблоковано соціальні ліфти, де поступово лібералізується царина за цариною (освіта, судова система, місцеве самоуправління) стає більш конкурентоспроможною та, відтак, життєздатнішою. Замість відчудження, другосортності та культурно-мовної ізоляції, вона пропонує амбітній молоді колоній можливості до соціального зростання, і молодь радо бере це в обмін на свою національну ідентичність, котра в такому випадку розчиняється в загальноімперській чи метропольній.
Саме так розчинялася українська ідентичність нашої шляхти: Зубов вряди-годи наводить цікавий фактаж, зокрема – національний склад дворянства станом на 1890-і роки. Так от, великоросами писали себе заледве 50% від усього дворянства, а решту ж становила нацокраїнна аристократія. Той факт, що в тодішній загальній демографії імперії українці йшли другими за великоросами, ніяк не відображається у складі решти дворянства: другою найбільшою групою дворян були поляки, далі – німці та інші нацменшини – але жодних українських дворян. Здогадно, вони "розчинялися" десь поміж тими, хто заявляв себе як чи то великороси, чи поляки.
Ну і, про поступовість, але неминучість розпаду імперії: – порядок був таким:
- 1856р. – Олександр II ганебно програє Кримську війну;
- =>
- 1861р. – усвідомлюючи, що з наявними елітами ця імперія деградуватиме й далі, цар наважується на масштабну та, як бачиться, всеохопну лібералізацію (тут наш ворог Росія завжди доводила справу до кінця, тоді як Україна традиційно носить ярлик "країни напівзаходів та недореформ");
- =>
- Впродовж наступних років, поміщицтво (= старе дворянство) стабільно втрачає землі, вплив та реальну владу, аж до смерті Олександра II 1881р.
- 1904р. – Росія знову програє (цього разу — Японії);
- =>
- 1905р. – 1-а Російська революція;
- =>
- 1906р. – символічні поступки самодержав'я та початок переходу до конституційної монархії;
- =>
- 1914р. – встрявання у витратну та довготриваючу війну, втрати та поразки;
- 1917р. – зречення престолу і, зрештою, демонтаж монархії та перший розпад Російської імперії.
По ходу розповіді Зубова про тодішнє російське дворянство, бачимо, що, попри присутність у його лавах ліберальної та реформаційної фракції, свідомої усіх потенційних загроз, переважаюча його більшість, тим не менш, характеризувалася як нездібна до успішної бізнесової діяльності, марнотратна та декадантська страта, котра воліла жити у комфортному закордонні, просаджуючи там усі свої спадкоємні статки.
Якщо перенестися з 1890-х у 1970-і, а замість дворянства підставити колишню совіцьку номенклатуру, то принципової різниці не буде: вже тоді спостерігався як брак соціальних ліфтів, так і деградація якості освіти. З тією лише різницею, що для отримання тієї номенклатури в якості владного прошарку, Росія пройшла через негативний відбір – заміна освічених та цивілізованих колишніх еліт на неосвічені й анти-шляхетні, найниціші, найменш економічно й соціально здібні, й, будьмо чесними до кінця, найтупіші верстви населення. Крізь послідовне винищення найчесніших, найсовісніших та найвідповідальніших у горнилі Громадянської та Другої світової воєн.
І зараз, саме ця пост-совіцька вже номенклатура, точно так само – воліє викачувати останні гроші з Батьківщини, тринькаючи їх за кордоном.
Тоді, між 1890-м та 1917р. минуло всього 27 років. Зараз, між початком контр-реформ 2003-го і ганебним сьогоденням нео-фашистської агресії проти України минуло 22 роки. З урахуванням "швидшого" часу зараз, ніж століття тому – час нового етапу до-розпаду гнилої імперії вже мав би ось-ось настати. І він неминуче настане – оскільки наша північна сусідка, схоже, приречена повторювати історію й наступати на ті ж самі граблі.
