За два роки до перемоги Джамали почалась окупація Криму.
Найпершими вимушені були їхати кримські татари. Адже після їх протесту біля стін ВР АРК вони розуміли що чекає найактивніших і найзатятіших проукраїнськи налаштованих кримчан. Я пам'ятаю як ми зустрічали перші сім'ї у нас на Вінниччині: маленька легковушка, якої як з чарівної скриньки виходили і виходили принишклі дітки, як цвяшки, і змучені батьки з однією сумкою на усіх. Усім, що встигли взяти. Протягом кількох тижнів сім'ї усе прибували і прибували, а ми як волонтери уже не справлялись з таким великим потоком біженців. І тоді разом з місцевою владою було прийняте рішення: розселити сім'ї кримських татар в дитячому таборі. Коли уже катастрофічно не вистачало коштів, ми дізнались що у Вінницю приїджає тоді ще кандидат у президенти Петро Порошенко і привозить з собою (так знаково) Джамалу. Ми написали здоровезного шестиметрового плаката і прориваючись повз охорону стали з ним просто під сценою під час виступу Джамали і Порошенка. На плакаті було написане прохання про допомогу 450 біженцям з Криму — кримським татарам.
Після концерту нам організували п'ятихвилинну зустріч з Порошенком. Уся розмова зводилась до одного: «Питань немає. Ось моя візитка. Перетелефонуйте, і допоможу і з харчуванням і з грошима». Ми телефонували і не раз і навіть на той вказаний у візитці номер факсу скидали офіційні листи-прохання. Ми були настирвилими і навіть нав'язливими. Та ні на один телефонний дзвінок, ні на наші звернення ми не отримали жодної відповіді.
З кримськими татарами зрештою склалось все добре: жителі Вінницької області — прості люди та бізнесмени зібрали кошти, якими розрахувались за харчування та проживання у дитячому таборі.
Почалась війна. Мої кримські друзі спакували речі і поїхали на війну добровольцями. Так був створений невеличкий підрозділ, який назвали батальйоном «Крим» під керуванням архітектора за освітою Іси Акаєва. Підрозділ був добровольчим, тому уже традиційно усе забезпечення лягло на плечі волонтерів. Одяг, їжа, спец.спорядження, автомобілі з усього переліку держава не допомогла ні на копійку. Потім була оборона Савур-Могили і мої чи нещотижневі звернення до президента з проханням нагородити добровольців, серед яких були і поранені і загиблі. У мене для величезної кількості відписок навіть є окрема папка. Результат? Подання, підписані і ГШ і командирами інших підрозділів так і припадають пилюкою в кабінетах апарату президента.
Я вже не буду розповідати про майже річні оббивання порогів Ісою Акаєвим з проханням створити окремий підрозділ з кримських татар, які воювали і які готові були долучитись. Такий очікуваний батальйон «Крим». Президентське рішення так і не було прийняте. Як сказали по секрету у владних кабінетах: немає політичної волі президента.
Я вже мовчу про відсутність будь-яких соціальних програм від держави щодо підтримки кримських татар-переселенців над якими зараз на території окупованого Криму здійснюється реальний геноцид.
Тепер Джамала, перемога, відома пісня. Наступного року ми будемо у Києві приймати Євробачення. Але кримські татари? Що буде зроблено для кримських татар? Що буде після Джамали?
До президента більше не звертаюсь. За два роки окупації Криму російськими найманцями його справи а вірніше їх відсутність набагато крсномовніші за десять запальних постів пана Порошенка у ФБ і твіттері. На жаль, після Джамали... буде тільки євробачення, яке, напевно, аж ніяк не покращить життя кримських татар, які вдруге за сімдесят років стали вигнанцями зі своєї рідної землі.
І ще кримські татари-добровольці, які приїхали з росії і воювали на стороні України, були заарештовані за порушення візового режиму і тепер кримські татари — українці зайняті судовою тяганиною, з метою звільнити своїх побратимів, які приїхали допомагати воювати у надії звільнити Крим. Про який наш президент тепер говорить тільки у контексті перемоги кримчанки — автору пісні на черговому євробаченні...
То що буде після Джамали?
Фото до речі зробив мій друг Вадим Козловський, який приїжджав з нами у той дитячий табір
